Русский Харьков

А уже 26 ноября 2004 г. на чрезвычайной ХІХ сессии Харьковского областного совета IV созыва Евгений Кушнарев сообщил: «В області створений так званий Національний комітет порятунку на чолі з народним депутатом Матвієнком, який, до речі, ніколи не жив на Харківщині і ніякого відношення до нас не має. Такий собі експортований український Че Гевара… Основне завдання комітету – організація підтримки всеукраїнського страйку. Заходи – блокування всіх артерій життєдіяльності Харківського регіону. У кожному районі створюються комітети порятунку – утримувати загострену ситуацію до передачі влади Ющенку, направляти надійних людей у Київ, організовувати їх зміну, при цьому приділити особливу увагу надійності, спортивній підготовці та бойовим якостям. І далі – взяти в облогу будинок облдержадміністрації, змусити Кушнарьова піти у відставку…»

Затем Кушнарев подвел черту: «Іде повзуча, позаконстуційна революція, на заході України захоплюють державні органи влади, фактично конституційна державна влада більше не функціонує… Ми на крок від страшних подій, які, якщо ситуація не буде вгамована, можуть закінчитися тільки громадянською війною… В цей відповідалний час я готовий взяти на себе всю повноту влади і відповідальність за долю Харківщини… Я пропоную зосередити всю повноту власті на Харківщині – обласній раді, створивши для для обеспечення управлінсько-виконавчих функцій виконавчий комітет обласної ради….Це іспит, це надзвичайний іспит, який випав на нашу долю, який випав і на мої плечі. Коли я виходив декілька хвилин тому з свого кабінету, я попросив підтримки у Матері Божої. Ми утримаємо ситуацію. Все буде гаразд. Я в це вірю, я це зроблю!»

Вот эти ключевые слова: «надзвычайний Iспит», «попросив підтримки у Матері Божої»! Жители всей Харьковщины видели на своих экранах, как при последних словах у оратора перехватило дыхание и выступили слезы на глазах. Сейчас понятно, что говоривший отдавал себе отчет в том, чем чреваты его действия. Но это был внятный, осознанный, неслучайный, неконъюнктурный выбор. И это был первый его шаг по пути, который мы теперь назовем дорогой на Голгофу. Всем стало ясно, какие ценности защищает этот человек невысокого роста, с красивым низким баритоном, которого еще недавно поругивали на домашних кухнях как представителя власти, вместе с тем почитая лучшим, толковейшим, самым интеллектуальным в стране мэром, а потом и губернатором.

Там – точка перелома, пункт, после которого не было возврата к компромиссам, втягиванию в новые игры (кандидат в президенты Ющенко предлагал Кушнареву перейти в лагерь оранжевых). Мы помним, как многие, включая тогдашнего мэра Харькова, самым крысиным образом потекли на оранжевую сторону, почувствовав, что та берет сиюминутный верх. Это о таких в 1919 г. написал Игорь Северянин, чье стихотворение «Крашеные» не утратило актуальности.

У стороннего наблюдателя возникло тогда ощущение, что обычно трезвомыслящий, прагматичный, умный Кушнарев словно отбросил корыстное, что он игнорирует осмотрительность, действует не как расчетливый политик, а как духовный вождь. Но в том-то и дело, что это и была миссия – понятая и принятая им. А он всегда умел брать на себя ответственность.