Сапфірова книга

— Саме так, — кивнула тітонька Медді. — Це було жахливо. Так сумно. Я страшенно засмутилася. Там було прекрасне серце з гранчастого рубіна, воно виблискувало на сонці… Воно лежало високо-високо на виступі скелі.

Я сумнівалася, чи хочу чути, що було далі.

Мама посміхнулася мені.

— З’їж що-небудь, люба. Хоча б фрукти. 1 не слухай, що вона говорить.

— І тут прийшов Лев… — Тітонька Медді зітхнула. — 3 розкішною золотою гривою…

— Угу-у-у, — видав Ксемеріус. — І закладаюся — з блискучими зеленими очима.

— У тебе на обличчі сліди фломастера, — сказала я Ніку.

— Тс-с-с, — прошепотів він. — Далі цікаво.

— І коли Лев побачив, що там лежить серце, то вдарив його потужною лапою, і серце впало в прірву, глибоко-глибоко, — прорекла тітонька Медді й драматично притиснула руки до грудей. — Ударилося воно й розбилося на сотні маленьких шматочків, і коли я подивилася пильніше, то побачила, що це були краплі крові…

Я глитнула. Зненацька мене занудило.

— Упс! — буркнув Ксемеріус.

— А що далі? — запитала Шарлотта.

— Далі нічого, — відповіла тітонька Медді. — Це все. Досить для жаху.

— О, — розчаровано зауважив Нік. — А так добре починалося.

Тітонька Медді сердито блиснула на нього очима.

— Я не пишу сценарії, мій хлопчику!

— І слава Богу, — пробурмотіла тітка Ґленда. Потім вона обернулася до мене й розтулила було рота, аби щось сказати, але зараз же закрила його.

Натомість озвалася Шарлотта.

— Ґідеон розповідав, що ти непогано впоралася з суаре. Мушу визнати, що я відчула полегшення з цього приводу. Я думаю, всі

відчули полегшення.

Я проігнорувала її та докірливо дивилася на люстру.

— Я хотів учора тобі розповісти, що ця вискакуля зустрічалася з Ґідеоном за вечерею. Але… як би це краще сказати… Ти була… трохи… кхм… не в тому стані, — зауважив Ксемеріус.

Я пирхнула.

— А що я вдію, якщо твій коштовний камінчик запрошує її залишитися на вечерю? — Ксемеріус відштовхнувся від люстри і пролетів над столом до порожнього місця, де зазвичай сидить тітонька Медді. Там він сів, акуратно склавши свій загострений хвіст навколо лап. — Я хочу сказати, що на його місці я б теж так вчинив. По-перше, вона цілий день була нянькою для його брата, а потім ще й поприбирала в його квартирі та попрасувала йому сорочки.

— Що?!

— Я ж кажу — що я вдію? А він був такий вдячний, що тут же вирішив продемонструвати, як швидко вміє готувати спагеті на три персони… Треба сказати, він був у доброму гуморі! Можна було подумати, що він щось випив абощо. А зараз закрий рота, бо на тебе всі дивляться.

І справді, всі дивилися на мене.

— Я піду підмалюю друге око, — пробурмотіла я.

— І можеш накласти трохи рум’ян, — озвалася Шарлотта. — Це просто порада.

— Я її ненавиджу! — кипіла я. — Я її ненавиджу. Ненавиджу!

— Та ну! Тільки тому, що вона попрасувала його дурні сорочки? — Леслі дивилася на мене, хитаючи головою. — Це справді… безглуздо.

— Він для неї готував вечерю, — побивалась я. — Вона цілий день була в його квартирі.

— Гаразд. Але тебе в церкві він обіймав і цілував, — нагадала Леслі й зітхнула.

— Ні!

— Але ж хотів.

— Він і Шарлотту цілував!

— Але тільки на прощання, в щічку, — проревів Ксемеріус прямо мені у вухо. — Якщо мені ще раз доведеться це повторити, то я лусну. Все, я зникаю. Ці дівочі страждання мене коли-небудь уб’ють.

Вдаривши кілька разів крилами, він злетів на шкільний дах і зручно там вмостився.

— Я не хочу більше чути ані слова з цього приводу, — сказала Леслі. — Набагато важливіше, аби ти зараз згадала все, про що вчора говорилося. І я маю на увазі важливі речі, ти розумієш — ті, в яких ідеться про життя і смерть!

— Я розповіла тобі все, що знаю, — запевнила я її і потерла чоло. Завдяки трьом таблеткам аспірину голова більше не боліла, але після сну була наче ватяна.

— Гм-м-м, — Леслі схилилася над своїми записами. — Чому ти не запитала в Ґідеона, за яких обставин одинадцять років тому він уже зустрічався з лордом Аластером і про який фехтувальний двобій ішлося?

— Є ще купа всього, про що я його не спитала, повір мені!

Леслі знову зітхнула.

— Я напишу тобі список. Ти можеш щоразу з’ясовувати одне питання — коли це стратегічно буде зручно і твої гормони тобі дозволять. — Вона сховала блокнот і подивилася на шкільну браму. — Треба нам поквапитися нагору, бо не встигнемо. Я обов’язково хочу бачити на власні очі, як Рафаель Бертелін перший раз зайде в клас. Бідолашний хлопець, напевно, шкільна форма йому здається арештантською робою.

Ми ще зробили гак, щоб пройти повз нішу Джеймса. У ранковій метушні ніхто не звертав уваги, коли я з ним розмовляла, тим паче що Леслі навмисне ставала так, щоб можна було подумати, наче я розмовляю з нею.

Джеймс притиснув напахчену хустинку до носа й озирнувся, щось шукаючи.

— Я бачу, цього разу ти не прихопила з собою свого невихованого кота.

— Уяви собі, Джеймсе, я була на суаре в леді Бромптон, — похвалилась я. — І кланялась я точно так, як ти мене навчив.

— Леді Бромптон, так-так… — замислився Джеймс. — Не можна сказати, щоб вона уславилася добрим товариством. Кажуть, прийоми в неї проходять вельми бурхливо.