Серед темної ночi

Дверi вiдчинились вiд штурханця ногою, i на порозi став молодий хлопець з закрученими вгору вусиками, без пiджака й жилета, в самiй сорочцi, позакладавши руки в кишенi в штани.

- Тебе чего? - спитав вiн, але, побачивши на Романi не мужицьку одежу, повернув iнакше: - Вам чего нужно?

- Моє поштенiє! - сказав Роман, простягуючи руку.- Сивашов.

Учитель дав йому й свою руку i покликав у хату. В невеличкiй свiтличцi, з лiжком, столом i кiлькома стiльцями, був нелад, порозкидувана одежа, недокурки з цигарок, на стiнi гiтара й рушниця, на столi стояв недопитий чай i пляшечка з написом: "Ром"; пiд столом спала собака. Учитель попрохав гостя сiдати i надiв пiджак.

Роман сiв, закинув ногу за ногу, витяг коробочку з цигарками, вiдчинив i простяг до вчителя:

- Не вгодно ли,- хорошоє разлiченiе.

Учитель узяв цигарку, i вони закурили. Роман, ламаючи свою мову ще дужче перед "образованим чоловiком", почав виясняти, чого вiн прийшов. Вернувся з города, ну, а на селi "скучно", бо скрiзь сама мужва i нема такого чоловiка, щоб iз ним можна було про "образованi" речi розмовитися,- тiльки й є, що вчитель та врядник, та ще писар… Дак от вiн i прийшов.

Учитель почав уже розумiти, кого вiн перед себе має,- спершу вiн подумав, що це щось iнше. Сам учитель був з таких, як i Роман: через двокласову сiльську школу потрапив до вчительської семiнарiї. Як довчився в нiй, то його мали настановити за вчителя в його рiдному селi, але вiн сам того не схотiв, бо там з ним усi будуть запанiбрата. Був з тих учителiв, що, вилiзши з "мужикiв" у "пани", силкуються якомога дужче вiдрiзнитися вiд мужика, сахаються, як нечистої сили, знатися з ним i виглядають собi якої багатої управителiвни, чи дочки грошовитого глитая з мужикiв, чи хоч удови якого полупанка, щоб, оженившися, покинути нелюбе й нудне вчителювання та й перейти зовсiм на "панську лiнiю". Роман був перед ним уже занадто низький, бо вчитель нижче писаря, врядника та крамаря Сучка i не дивився. Тiльки вiн iще не певний був, чи справдi Роман мужик. От i прiзвище його… Сивашов… Сивашов… Не чуть у нашому селi Сивашова… Але враз iзгадав:

- Та вы должно Пилипа Сиваша сын?

Роман трохи почервонiв i почав виясняти, що хоч сьому й правда, але всi його на службi звали "Сивашов", бо як простий чоловiк, то буде Сиваш, а як "образований", то - Сивашов.

Тепер учитель уже знав, що нема чого йому знатися з Романом,- це тiльки пошкодить йому, принизить його перед його "панськими" знайомими. Надто вiн був сьогоднi сердитий: учора звечора вiн мало не до свiту гуляв у карти у батюшки i програв сiм рублiв. А в його саме не було тепер грошей, бо влiтку на грошi скрутнiше: взимку школярi (вони в його муштрованi) раз у раз носять йому всякi ковбаси, сало, а то так i сахар навiть, то менше доводиться витрачати. А тепер усе з готовеньких грошей! Добре ж, як вiн сьогоднi (має покликати всю компанiю до себе) та одiграє, верне своє, а як же нi? Все це гнiвало вчителя, i вiн сердито сказав Романовi:

- Ну, мне теперь некогда… У меня дело есть…

Роман почервонiв i встав ображений.

- Как завгодно…

Вiн простяг був знову руку, але тепер уже учитель не дав йому своєї. Зовсiм збентежений, Роман швидше пiшов з хати i чув, як слiдком за їм учитель пробубонiв:

- Всякий тебе хамлюга лезет знакомиться!

Поки вийшов Роман на вулицю, його збентеження минулося, i вiн тiльки був страшенно лютий на вчителя за образу. "До кого ж би менi ще пiти?" - думав вiн i побачив зараз же бiля школи волость. Повернув до неї.

Тут уже йому пощастило, бо виявилось, що писар був його колишнiй товариш. Батько його ще хлопцем оддав до щколи аж у мiстечко, там вiн i вивчився на писарi. Цей сам добре вмiв "по-образованому" i радий був Романовi.

- Сiдай, брат, сiдай! У нас у волостi нiкого нема: старшина, староста i всяке начальство подалося снопи возить,- дак я сам тут i старшина, i староста, i все.

Роман сiв бiля столу, покритого зеленим, старим, скрiзь чорнилом заляпаним сукном. Писар, Григорiй Павлович Копаниця, був таких лiт, як i Роман, але вже добре вiдпасся на волосному хлiбi, i його заялозений пiджачок був вузький на гладкi плечi. Вiн крутив свою руденьку борiдку i залюбки розказував Романовi, який йому великий клопiт у волостi, що старшина дурний, вiн сам усе мусить робити, i за себе, i за старшину справлятися, а плата мала, а "так собi постороннiй доход тоже не значительно большой". На домик так-сяк збився, а бiльше й нi з чого…

Тодi почав розказувати Роман, як вiн жив у городi - спершу в солдатах, а тодi на службi в палатi; тiльки вiн уже не казав тепер, що був швейцаром, а говорив, що був "таким служащим, што, знаєш, над-зираєть за йзданiєм".

Тодi збалакались за мужикiв, i писар їх лаяв, що народ став неслухняний i все хоче, щоб на дурничку йому роблено, мов i не тямить, що, хоч такси й нема, ну а всякому звiсно, що опрiч годової плати, треба писаревi i за кожну роботу - чи за пашпорт, чи за розписку, чи ще за що - окремо заплатити… а мужик коли й скаже, що принесе мiрку картоплi, то пришле тiльки пiвмiрки, i отак усе…

Гомонiли довгенько,, аж поки писар сказав: