Шагренева шкіра

На перший погляд зали крамниці являли собою безладну картину, в якій тислись усі творіння людські й божественні. Опудала крокодилів, мавп, удавів шкірились до церковних вітрин, ніби хотіли вкусити мармурові погруддя, погнатися за лаковими шкатулками або видертись на люстри. Севрська ваза, на якій пані Жакото намалювала Наполеона, стояла поруч сфінкса, присвяченого Сезострісу[11]

. Події часів створення світу й учорашнього дня сусідили тут у гротескній згоді. Кухонний рожен лежав на ковчежці для мощей, шабля часів Республіки — на середньовічному аркебузі. Пані Дюбаррі

[12]

з пастельного портрету роботи Латура[13], з зіркою на голові, оповита замість одягу хмарою, жадібно дивилась на індійський кальян, намагаючись розгадати призначення трубок, що зміїлись, тягнучись до неї. Знаряддя смерті: кинджали, химерні пістолети, шпаги-ціпки — були перемішані зі знаряддями життя: порцеляновими супницями, саксонськими тарілками, напівпрозорими китайськими чашками, античними солянками, середньовічними цукерницями. Кораблик зі слонової кістки на всіх вітрилах плив по спині нерухомої черепахи. Якась пневматична машина увіткнулась у саме око імператорові Августу, велично незворушному. Кілька портретів французьких синдиків, голландських бургомістрів, так само байдужих, як і за життя, підносились над цим хаосом старожитностей, і очі їхні були холодні й безбарвні. Здавалося, наче всі краї землі прислали сюди якісь уламки своїх наук, зразки мистецтв. То було своєрідне філософське звалище, де не бракувало нічого — ні «люльки миру» дикуна, ні зеленої з золотом пантофлі з сералю, ні маврського ятагана, ні татарського ідола. Були там і солдатські капшуки з тютюном, і церковні дароносиці, і пишні пір’їни з оздоб чийогось трону. Ця потворна картина була ще оживлена примхливим освітленням, химерними рефлексами, в яких змішувалися всі відтінки, різким контрастом світла й тіні. Слух неначе вловлював уривані крики, розум — незакінчені драми, зір — не зовсім згаслі вогні. А на додачу на всі ці предмети наклала свій легкий покров пилюга, і всі їхні розмаїті вигини та ребра справляли незвичайно мальовничий ефект.

Незнайомець спочатку порівнював ці три кімнати, захаращені уламками цивілізацій, релігій, зображеннями божеств, шедеврами, пам’ятками царської величі, бенкетів, розуму й безуму, з гранчастим дзеркалом, кожна грань якого відображала цілий окремий світ. Після цього загального враження він захотів вибрати щось найприємніше; але, стільки часу розглядаючи все навкруги, думаючи, мріючи, він підпав під владу гарячки — можливо, й через те, що в нього бурчало в кишках від голоду. Видовище стількох народних чи особистих доль, засвідчених стількома матеріальними свідоцтвами, що пережили їх, отуманило чуття юнака; бажання, що штовхнуло його в двері крамниці, здійснилось: він покинув реальне життя, піднявся сходами до ідеального світу, потрапив у зачаровані палаци екстазу, звідки всесвіт явився перед ним уламками, відблисками, як колись очам святого Іоанна на Патмосі полум’яним видивом явилось Майбутнє.