Шлюбні ігрища жаб

З картини Борисові посміхалася жінка. Він подумав, що якщо художник малював з натури, то в епоху Ренесансу були справді красиві жінки, а якщо вигадав її у своїй уяві — то в нього нівроку уява, ким би він не був. Волосся її спадало на плечі, обрамляючи миле личко, довга спідниця не приховувала, а лише підкреслювала довершеність форм і класичну красу фігури. Ні, таких баб зараз, певно, нема! Жінка не йшла, а, здавалося, пливла, дерев’яні черевики майже не торкалися бруківки. Кошика вона несла легко й граційно, гроно винограду визирало з нього, немов дражнячись з голодних. А навколо сновигають міщани, до жінки з кошиком нікому немає діла, і лише вбраний, як павич, вельможний пан зі шпагою на поясі озирається на неї і не приховує ласого погляду. На відміну від хлопчиська, що скрадається поряд і чекає, коли ж впаде на землю хоч одне гроно з повного кошика, вельможа хоче поласувати зовсім не виноградом. Жінка ж нікого й нічого не помічає навколо себе, вона думає про своє і посміхається своїм думкам…

Макар куняв на канапі в квартирі Кравця. Полотно Борис розгорнув на журнальному столику. Вдосталь надивившись на нього, він перевів погляд на Макара, який теж невідомо чому посміхався уві сні. Якщо в цієї баби є підстави сміятися, то в тебе, друже, навряд. Борис теж посміхнувся своїм думкам і набрав номер Таверне.

— Картина в мене. Здається, в повному порядку. Приємно чути… Так, ми не помилилися. Злочинець, — він подивився на Макара. — Не певен… Можливо, я знаю, де його тепер шукати. Так, поговоримо. Чекайте. Хвилин десять-п’ятнадцять.

«СМЕРТЬ СТАВИТЬ ОСТАННЮ КРАПКУ

В СПРАВІ ПОГРАБУВАННЯ КОЛЕКЦІЇ ТАВЕРНЕ»

Сивий американець опустив газету і з сумом подивився на вдоволене обличчя Бориса Кравця, який розвалився у кріслі навпроти і тягнув через соломинку натуральний апельсиновий сік, котрий подають лише в «Інтуристі».

— Бідолашний Олежка Макарчук… Взагалі-то він був хлопець не дурний, вивідав якимось макаром — пардон за каламбур! — ім’я людини, яка мала справу з Яцинським і дату вашого приїзду в Україну. Мені лишилося тільки забрати всі Олежкові гроші зі сховку і тихо, як миша, жити в його квартирі кілька днів, чекаючи на ваш приїзд.

Сивий говорив російською краще, ніж Таверне, майже без акценту.

— Коли ви зустріли мене в аеропорту, я здивувався.

— А я здивувався тому, що ви все ж таки прилетіли. Адже та туфта про викрадену копію, яку з моєю допомогою запустив Таверне і яка дуже допомогла мені, облетіла весь світ. Я боявся, що доведеться або вираховувати вас власними зусиллями, або шукати іншого покупця.

Сивий теж сьорбнув соку.

— Ну, в мене в Україні взагалі багато справ… Але змушений розчарувати вас, молодий чоловіче. Копія, — він кивнув у бік скатаного полотна, яке лежало на ліжкові, — мені не потрібна.

— Ви не зрозуміли! Це — оригінал! Історію з копією…

— Це ви не розумієте, про що я говорю! — перебив його сивий. — Ваш нещасний Макар украв копію. Вже кілька років у колекції барона Таверне замість оригіналу «Жінки з кошиком винограду» виставляється високоякісна копія. Говорю вам як людина компетентна.

Якби зараз з-під ліжка виліз слон і почав гуляти по стелі, Борис Кравець здивувався б менше.

— То значить Таверне…

— Дайте спокій нещасному Таверне! Його легко обвести навколо пальця, що й зробив з успіхом такий собі Герберт Кейтервіл, посередній вчений, який створив собі ім’я завдяки «Жінці з кошиком винограду». Оригінал вже давно ним викрадено і продано одному італійському цінителю за неймовірну суму. А оригінал було підмінено цією ось прекрасною копією.

— І ви… знали все… і…

— Про все я дізнався буквально тиждень тому. Так, я давно ганявся за цією картиною, але тепер вона мені не потрібна. Навіть оригінал. Він нічого не вартий, повірте мені. Герберт Кейтервіл — геній, він зробив з посередньої картини дорогоцінний шедевр і ця містифікація триває вже майже десять років.

Читаючи на обличчі Бориса повне нерозуміння, сивий ще раз сьорбнув соку і взявся до пояснень.

— Картина ця, звісно, має певну цінність як пам’ятка старовини. Але мало кому відомий Кейтервіл вирішив провернути махінацію, подібної якій я ще не бачив. Він взявся вивчати історію цієї картини, придумав навколо неї цілу тисячу й одну ніч, обплутав мережею таємниць, додав кілька вагомих реалій, аби підстрахувати себе від нападок фахівців, і в результаті світ отримав його грунтовну наукову працю, котра перетворювала звичайну собі картину, яку невідомо точно, хто написав — може, якийсь учень художника-майстра, на шедевр, подібний, скажімо, «Джоконді». Таке відкриття піднімало престиж колекції Таверне, люди валом валили, всі хотіли глянути на новоявлений шедевр. Звичайно ж, родина Таверне почала фінансувати дослідження Кейтервіла, а оскільки світ довго нудився без сенсації в образотворчому мистецтві — казки Кейтервіла прийняли такими, якими він їх подав.