Сивий Капiтан (на украинском языке)

Подумати тiльки, як вiн страждав, коли в списку першої партiї товаришiв, що поверталися на Батькiвщину, не знайшов свого прiзвища! Так, Олесь щиро радiв за друзiв, яким пощастило вирватися з табору, з фалангiстської Iберiї, радiв вiд усiєї душi. Але ж як сумно було думати, що вiн мусить сам ще залишатися тут, у полонi... Юнак не втрачав надiї, що настане i його час, вiн твердо знав, що рiдна країна пам'ятає про нього, як i про iнших своїх синiв, яких доля завела в пазури фалангiстiв, i не забуде, не покине його. Проте - коли ж, коли?.. Потiм вiд'їжджала ще одна партiя... i в нiй теж не було Олеся...

Нарештi поїхали всi його товаришi. Олесь лишився сам. Чому так трапилося, не знав нi вiн, нi хтось iнший. Казали, що його прiзвище переплутали з якимсь iншим, з прiзвищем людини, яка давно вже виїхала на Батькiвщину. I тепер треба було доводити, що Олесь дiйсно має прiзвище Гайдуков, що його мали давно вже звiльнити, що все це - чиясь злочинна помилка... Спробуй доведи це людям, якi й без того непримиренно вороже дивляться на тебе тiльки тому, що ти росiянин, що ти - радянська людина!

Але все на свiтi має свiй кiнець. Пiсля незлiченних перевiрок та доброго десятка упереджених допитiв жандармерiя змушена була таки звiльнити Олеся. Йому видали транзитне посвiдчення на переїзд до морського порту Веракруса - дорогоцiнний папiрець, що лежить зараз у бумажнику в кишенi юнака. У Веракрусi вiн мусить звернутися до агентства англiйської пароплавної компанiї, щоб його переправили до iншого, вже не фалангiстського порту на цьому суходолi, так домовлено з агентством. А в тому iншому порту стоїть, навантажуючись, теплохiд "Росiя" - наш, радянський теплохiд! I тодi - все позаду, вiдкриється давно жаданий шлях до далекої Батькiвщини.

Чиновник жандармерiї, який видавав транзитне посвiдчення, холодно попередив Олеся:

- Цей документ дiйсний три доби. Якщо за цей строк ви не залишите межi Iберiї, вас арештують як державного злочинця, що порушує закон. I судитимуть. Звертаю вашу увагу ще на одну важливу обставину: в такому разi ви пiдлягаєте покаранню в звичайному порядку, незалежно вiд пiдданства.

О, Олеся не треба було пiдганяти, попередження було цiлком зайвим! Того ж таки вечора вiн уже сидiв у поїздi, який мчав на схiд, на схiд, на схiд...

Кiнець полону, кiнець неволi, в яку вiн потрапив юнгою разом з усiєю командою теплохода "Комсомолiя" аж три роки тому. Жахливi три роки, про якi краще не згадувати... Звiсно, немає лиха без добра: за цi три роки Олесь добре вивчив iберiйську мову, i тепер нiхто з його тутешнiх спiвбесiдникiв не мiг i подумати, що Олесь не житель Iберiї. Так, було спочатку й тут, у вагонi, з тим червонолицим сусiдом, який, видно, добре-таки злякався, дiзнавшись, що його спiврозмовник - росiянин.

Нещасна, затуркана фалангiстами людина! Та, зрештою, хiба ж можна її в чомусь звинувачувати? Роки панування фалангiстiв в Iберiї дали свої наслiдки. Люди боялися одне одного, бо за найменшою пiдозрою жандарми кидали їх у в'язницi i концентрацiйнi табори. Та не треба було навiть i пiдозри, досить було просто необачного слова, до якого мiг. причепитися жандарм чи таємний агент. А тут раптом - прилюдна розмова з росiянином, який їде аж до Москви, столицi Радянського Союзу, про який взагалi й згадувати заборонено... Бiдолаха сусiд, як вiн, мабуть, лає себе за те, що необережно почав цю розмову!

За вiкном майнули вогнi. Якась станцiя, i чималенька, якщо зважити на кiлькiсть вогнiв. Але поїзд не спинився й тут. Прогуркотiли стрiлки, невеличкий мiст миготнув освiтленим залiзним плетивом ферм - i знову темрява... глибока темрява, як у всiй цiй забитiй, поневоленiй фалангiстами i жандармами країнi...

Товстий iберiєць, наче заспокоївшись, куняв у кутку. Худорлявий чоловiк, здавалося, спав. Проте нi: Олесь помiтив, що той, як i ранiше, крадькома поглядає в його бiк. Ну й хай собi! Олесь давно вже зрозумiв, що це - детектив, таємний агент полiцiї, приставлений до нього. Навiть не вмiє чисто працювати, такого одразу розпiзнаєш. Та й взагалi, даремно вiн стежить: три доби, про якi попереджав чиновник жандармерiї, ще не минули, детективовi нема до чого присiкатися...

Юнак пiдвiвся, сперся руками на пiдвiконня, торкнувся лобом скла. За вiкном глуха нiч, нiчого не видно. А поїзд мчить, безупинно мчить далi й далi...

I раптом Олесь вiдчув, як щось з силою штовхнуло його в бiк. Сигнальний лiхтарик за вiкном стрибнув униз, потiм угору. Страшенний гуркiт, скрегiт металу обiрвали розмiрений до того стукiт колiс. Дзенькнула i вилетiла з вiкна шибка. Олесь не встиг нiчого зрозумiти, як неймовiрна, непереборна сила штовхнула його знову до вiкна. Здавалося, хтось викидає юнака з вагона. Ще сильний поштовх... зляканий вигук вусатого iберiйця - це було останнє, що виразно розчув Олесь.