Смарагдова книга

— Звісно, — Ґідеон витягнув із кишені штанів зім’яті аркуші та ще кілька дістав із нагрудної кишені на сорочці. Скільки я могла бачити, папір пожовк і доволі витерся на згинах.

Леслі отетеріло витріщилась на нього.　

— І ти ось так просто носиш їх у кишені? Це ж неймовірно цінні оригінали документів, а не якісь там… хусточки! — Вона потягнулася до них. — Та вони ось-ось розпадуться. Як це по-чоловічому, — вона дбайливо розправила документи. — А ти впевнений, що це не підробка?　

Ґідеон знизав плечима.　

— Я ж не графолог і не історик. Але на вигляд вони геть такі самі, як і решта документів, які охороняють Вартові.　

— Ага, і зберігалися за відповідної температури та під склом? — підкусила Леслі. — Чи як?　

— Як Флорентійський Альянс взагалі роздобув ці папери? — запитала я.　

Ґідеон знову знизав плечима.　

— Гадаю, звичайна крадіжка. Я не мав удосталь часу, щоб пошукати підказку в Хроніках Вартових чи перевірити це. Ці папери у мене всього кілька днів! Вивчив їх як отченаш, але так нічого і не втямив. Крім цього питання.　

— Врешті, ти не кинувся мерщій до Фалька, щоб показати ці документи.　

— Правду кажучи, промайнула така думка. Але потім… — Ґідеон зітхнув. — Знаєш, наразі я взагалі не розумію, кому я можу довіряти.　

— Не довіряй нікому, — прошепотіла я, обертаючи очима. — Так мене вчила мама.　

— Твоя мама… — пробурмотів Ґідеон. — Цікаво, як багато їй відомо про все це.　

— Отже, коли Коло замкнеться і граф отримає цей еліксир, Ґвендолін має… — Леслі не ладна була закінчити цю фразу.　

— …померти, — доповнила я.　

— Врізати дуба, постукати до святого Петра, віддати Богові душу, упокоїтися навіки, заснути вічним сном, заробити сосновий костюм… — ліниво підказав Ксемеріус.　

— …стати жертвою вбивства! — Леслі театрально взяла мене за руку. — Ти ж не просто ляжеш собі й помреш! — вона пригладила волосся, яке все одно стирчало в різні боки.　

Ґідеон кахикнув і вже відкрив рота, аби щось сказати, та Леслі його випередила.　

— Чесно кажучи, у мене весь час було лихе передчуття, — сказала вона. — Усі ці вірші такі зловісні, і все, що стосується Крука, Рубіна, номера Дванадцять, виглядає доволі похмуро. Крім того, ця інформація вписується в те, що розкопала я.　

Вона відпустила мою руку і заходилася нишпорити у своєму (новісінькому!) наплічнику, звідки витягла «Анну Кареніну».　

— Хоча, взагалі-то, це з’ясували Люсі й Пол, твій дідусь і… Джордано.　

— Джордано? — спантеличено повторила я.　

— Атож! Ти що, не читала його есе? — Леслі погортала книгу. — Щоб він припинив розпатякувати на кожному кроці про свої відкриття, Вартові були змушені зробити його членом Ложі.　

Я присоромлено похитала головою. Я цілком збайдужіла до писанини цього Джордано уже після першого перевантаженого речення (до того ж це був сам Джорданої).　

— Ти мене розбудиш, коли стане цікаво? — мовив Ксемеріус і заплющив очі. — Мені конче потрібен відпочинок, щоб перетравити цю вечерю.　

— Як історика Джордано ніколи не сприймали серйозно, навіть Вартові, — втрутився Ґідеон. — Він публікував свою ахінею в підозрілих езотеричних журналах, читачі яких називали графа «просунутим», «зміненим», але що це означає — хтозна.　

— Я можу тобі пояснити! — Леслі підняла «Анну Кареніну», ніби ця книга була доказом на якомусь суді. — «Історик» Джордано натрапив на записи та листи інквізиції шістнадцятого століття. Згідно з джерелами, під час однієї з мандрівок у часі юного графа Сен-Жермена завагітніла графська донька Елізабетта ді Мадрон, яка жила в монастирі. Ось тоді-то… — Леслі раптом затнулася, — він цілком їй відкрився, розповів про себе все. Чи то він був ще молодий і зелений, чи то почувався в безпеці.　

— І що ж він розповів? — поцікавилась я.　

— Він, не криючись, розпатякав усе про своє походження, справжнє ім’я, здатність подорожувати в часі, а ще про безцінні таємниці. Таємниці, за допомогою яких можна добути філософський камінь.　

Ґідеон кивнув, ніби давно знав цю історію, проте Леслі навколо пальця не обведеш.　

— Ця ідея в Італії шістнадцятого століття не надто сподобалася, — правила вона далі. — Вони вважали графа небезпечним демоном, а татусь цієї Елізабетти страшенно розлютився на графа за те, що той зґвалтував його дочку. Отож він заснував Флорентійський Альянс і поклав своє життя на пошуки графа і таких, як він, а ще багатьох поколінь його нащадків… — Леслі замовкла. — На біса я взагалі заговорила про це? Бідна моя голівонька от-от лусне від купи інформації.　

— А до чого тут, чорт забирай, Толстой? — запитав Ґідеон, роздратовано дивлячись на книгу, яку підготував для мене Лукас. — Тільки не гнівайся, але нічого нового я поки що не почув.　

Леслі насупилась.　

— А я почула, — поквапилась я підтримати Леслі. — Але ти обіцяла нам пояснити, навіщо графові філософський камінь, Лес!　

— Атож, — Леслі наморщила чоло. — Для цього я перестрибну трохи вперед, адже спливло чимало води, перш ніж нащадки графа Конте ді Мадрон знайшли мандрівника у часі Ланселота де Віллерза…