Читаем Сотрудник ЧК полностью

— Забув, у який час живемо? — говорив Брокман.— Скрізь вороги, за кожним кроком стежать, тільки й чекають, що хто-небудь спіткнеться, їм наша авіація, як кістка в горлянці: руками її не дістанеш, кулею не зіб'єш... Та ось — знайшли засіб: самогонка!.. Коли вони затівали цю штуку з наказом, розрахунок у них був правильний. По-перше, Філіппов п'яниця. З п'яних очей не розбере, звідки вітер віє. По-друге, зазнався, начальство має за ніщо. Знахідка, а не людина! Життя ведеш розбещене, шляєшся по бабах. Іншого на твоєму місці, можливо, вони і вбити спробували б, а тебе — ні. Навіщо тебе вбивати? Адже тоді іншого призначать, стійкішого. А ти їм якраз підходиш. Ніби і є у червоних авіація, ї немає її: в потрібну мить командир п'яний як ніч. І підсунути йому можна що завгодно...

— Досить! — глухо промовив Філіппов. його засмагле обличчя стало землистим. — Досить, Брок-ман!..

— Ні, не досить, шановний! Доведеться тобі все вислухати! Довго з тобою панькались: орел, бачиш! Птах, а не людина, йому більше дозволено... Птах, та не той. Півень, а не орел! Ну, що мені з тобою робити? Під революційний трибунал віддати, чи що?..

Філіппов тільки пересмикнув плечима.

— Чого ж мовчиш? Нічим крити?

— Що тобі сказати, голово... — крізь зуби промовив льотчик. — Хочеш — віддавай до трибуналу. Заслужив... На цей раз заслужив, сам знаю... Але тільки я нічогісінько... Правда! Що ти так дивишся на мене? — раптом вигукнув він. — Не віриш?

— Не кричи,— тихо сказав Брокман,— від крику переконливіше не буде. З ким ти пиячив востаннє?

Філіппов назвав кілька прізвищ. Це були в основному відомі чекістам штабні працівники.

— А випадкових товаришів по чарці не було.

— Ні.

— Брешеш!

— Правда, не було...

— Так... Ще запитання,— сказав Брокман,— Ти розписувався в одержанні наказу?

Філіппов кілька секунд напружено дивився в одну точку. Ворушив губами, потім безнадійно похитав головою.

— Ні, не пам'ятаю...

— А Дунаєва не могла підсунути тобі, п'яному, той наказ?

— Куди їй! — відмахнувся Філіппов. — Вона жінка добра і дурна.

— А може, все-таки?..

— Ні, ні, не думаю.

— Хто тебе з нею познайомив?

І цього Філіппов пригадати не міг. Влаштували якось випивку по-домашньому, запросили знайомих жінок, прийшла і Дунаєва... З ким? Не до того було...

— Ну, досить, — мружачи від диму одне око, Брокман, немов прицілюючись, деякий час дивився на льот-

чика... — Вийди в коридор, посидь, викличемо, коли будеш потрібний...

Думки розійшлись. Воронько гримів:

— Судити сучого сина! Зовсім розперезався, думає, управи на нього нема!..

Величко вважав, що Філіппов — людина хоч і розбещена, але чесна, і що його слід не судити, а пробрати по партійній лінії.

Олексій погоджувався з Величком. Карати військову людину за дисциплінарні проступки — справа командування, а не ЧК.

- Я про інше думаю, — замислено промовив Брокман. — «Наказ» Філіппов одержав другого ввечері. Розписувався за нього чи ні — не пам'ятає; напевне, ні, а людини, яка приносила пакет, він найімовірніше взагалі не бачив. Пакет, очевидно, прийняла хазяйка. Треба б її допитати, може, хоч прикмети опише.

— Допитати недовго, — зауважив Воронько. Величко, замислившись, дивився у вікно на зелену гілку акації, яка, хитаючись, звисала майже на підвіконня. Олексій, насупившись, почуваючи себе ніяково під допитливим вивчаючим поглядом голови, сказав:

— Я б цю жінку поки що не чіпав.

— Чому?

— За нею треба непомітно постежити. Того вечора вона була одна з Філіпповим... І я думаю: чи не навмисне вона його споювала? Ось і у вас, товаришу Брокман, був сумнів, що це вона підсунула пакет...

— Поки стежитимемо, багато часу мине, — заперечив Воронько. — А коли б знати прикмети, так я б того типа за день, за два зловив.

— Що — прикмети! — сказав Олексій, підбадьорений мовчазною увагою Брокмана і Величка. — Прикмети можна змінити, а коли Дунаєва шпигунка, вона все одно правди не скаже.

— Михальов має рацію, — заговорив Брокман. — У цій справі зачіпок мало: сигналізація на березі та історія з Філіпповим, і ставитися до них треба обережно. Якщо Дунаєва ні при чому, ціна її показань невелика: що вона запам'ятала з п'яних очей! Коли ж вона не така проста, як здається Філіппову, тоді її допит насторожить усю зграю, і з нею порвуть зв'язок. Я дотримуюсь такої думки: Філіппова ми зараз відпустимо.

Його арешт також може викликати підозру. Я подзвоню в штаб, скажу, що політичної підкладки в його діях нема, і хай вони роблять з ним, що хочуть. А ти, Велич-ко, попередь його, щоб не базікав про нашу розмову. Коли питатимуть, хай говорить, що пісочили за п'янку, таке вже бувало не раз... А втім, я сам поговорю з ним. Тепер відносно Дунаєвої. — Він подивився на Олексія. — Раз надумав, сам і займись. Тільки пам'ятай: їй і приснитися нічого не повинно.

— Зрозуміло.

— Але все це справа другорядна. Ви мені сигнальника зловіть!

НІЧНІ СИГНАЛИ

Перейти на страницу:

Похожие книги

Карта времени
Карта времени

Роман испанского писателя Феликса Пальмы «Карта времени» можно назвать историческим, приключенческим или научно-фантастическим — и любое из этих определений будет верным. Действие происходит в Лондоне конца XIX века, в эпоху, когда важнейшие научные открытия заставляют людей поверить, что они способны достичь невозможного — скажем, путешествовать во времени. Кто-то желал посетить будущее, а кто-то, наоборот, — побывать в прошлом, и не только побывать, но и изменить его. Но можно ли изменить прошлое? Можно ли переписать Историю? Над этими вопросами приходится задуматься писателю Г.-Дж. Уэллсу, когда он попадает в совершенно невероятную ситуацию, достойную сюжетов его собственных фантастических сочинений.Роман «Карта времени», удостоенный в Испании премии «Атенео де Севилья», уже вышел в США, Англии, Японии, Франции, Австралии, Норвегии, Италии и других странах. В Германии по итогам читательского голосования он занял второе место в списке лучших книг 2010 года.

Феликс Х. Пальма

Фантастика / Приключения / Социально-психологическая фантастика / Исторические приключения / Научная Фантастика
Меч королей
Меч королей

Король Альфред Великий в своих мечтах видел Британию единым государством, и его сын Эдуард свято следовал заветам отца, однако перед смертью изъявил последнюю волю: королевство должно быть разделено. Это известие врасплох застает Утреда Беббанбургского, великого полководца, в свое время давшего клятву верности королю Альфреду. И еще одна мучительная клятва жжет его сердце, а слово надо держать крепко… Покинув родовое гнездо, он отправляется в те края, где его называют не иначе как Утред Язычник, Утред Безбожник, Утред Предатель. Назревает гражданская война, и пока две враждующие стороны собирают армии, неумолимая судьба влечет лорда Утреда в город Лунден. Здесь состоится жестокая схватка, в ходе которой решится судьба страны…Двенадцатый роман из цикла «Саксонские хроники».Впервые на русском языке!

Бернард Корнуэлл

Исторические приключения