Читаем Сотрудник ЧК полностью

Паркова відкомандирував до Херсона штаб коморси (Коморси — так в ті часи скорочено називали командуючого морськими силами). Він прибув лише кілька днів тому, але оперативний Величко вже встиг зібрати про нього деякі відомості. Парков — кадровий військовий моряк, до революції служив на Балтиці і дослужився до чина лейтенанта. Після революції деякий час був в анархістах. Він мав крутий характер, був незговірливий, на військових радах старався відмовчуватись, а в бою намагався діяти по-своєму.

Проти цих прізвищ Брокман поставив товстий знак запитання. Замислено промовив:

— Хто з них?..

„ПОДАРУНКИ" ФЕЛЬЦЕРА

Воронько з Олексієм оглянули берег у тому місці, де контррозвідники висадили Солових, і знайшли невеликий добре просмолений човен. Він був ретельно схований у комишах. На кормі лежав згорнутий плащ — квадратний шматок брезенту з вірьовочною петлею на одному кутку і деревинкою замість гудзика — на другому. Такі плащі носили дніпровські рибалки, плотогони і баржові матроси. Проте на дні човна валявся недокурок довгої дорогої цигарки.

Міцні залізні кочети, густо змащені машинним маслом, щоб не скрипіли; весла опущені за борт, щоб не гаяти часу при відчалюванні, плащ, не по-хазяйськи залишений без догляду, і недокурок — усе свідчило про те, що човен шпигунський.

Олексій залишився на березі, а Воронько сходив у ЧК і через півгодини привів молодого хлопчину — чопівця. Для нього влаштували зручне гніздо в комишах недалеко від човна і пояснили, що треба робити.

Воронько на прощання сказав:

— Старайся живого взяти, а побачиш, що не виходить, тоді стріляй, не сумнівайся!.. Як стемніє, приведу когось на зміну...

Блідий від хвилювання хлопчина, — це було його перше бойове завдання,— стиснув щелепи і вп'явся очима в човен... Олексій і Воронько пішли в ЧК.

Недалеко від берега взвод червоноармійців розбирав якісь руїни. Коли Олексій і Воронько проходили повз них, один з червоноармійців гукнув:

— Ей, чого вештаєтесь тут?

Інший осадив його:

— Та це ж чекісти, хіба не бачиш?

Воронько критично оглянув Олексія.

— Не розумію,— сказав він,— чому від нас чекою тхне за версту? Нічого на нас особливого нема, а де не пройдеш, відразу слід: чека ходило. Це не на користь... Не завадило б на якусь цивільну одежину розжитися.

Олексій думав про те саме: адже він мав стежити за Дунаевою.

— Не завадило б, звичайно.

— Фельцера потрусимо,— після короткого роздуму вирішив Воронько.

Прийшовши в ЧК, вони відразу попрямували до начгоспа.

— А-а! Все-таки прийшов,— промовив той, побачивши Олексія. — А я тебе згадував: невже в людини совісті нема, щоб хоч чоботи показати! Коли на світі революція, так вже не треба подяки? Всі ось так: Фель-цер дай те, Фельцер дай це, а щоб згадати, що Фельцер теж людина, так ні! От коли щось потрібно, тоді, звичайно, біжать до Фельцера... Може, ти теж по щось прийшов?

— Ні, ні!—за Олексія відповів Воронько, правильно оцінивши обстановку.— Він мене вже днів два як тягне до вас: зайдімо до начгоспа і зайдімо! Я думав: звідки така любов?

— Чи ба! — з сумнівом сказав Фельцер.

— Провалитися мені! — Воронько ясними очима дивився на начгоспа.

— Хочеш перехрещусь?

— Він перехреститься! Думаєш, велике діло перехреститися цьому безвірникові! Ану, покажи чоботи! — Фельцер потяг Олексія до світла.— Ай-яй-яй, оце товар! Оце багатство!

І справді, нові чоботи Олексія були просто навдивовижу — гостроносі, на подовжених підборах, з халявами, зробленими «по-генеральському»: вони передавали форму ноги і мали косий зріз зверху.

Намилувавшись чобітьми і неодноразово нагадавши, що коли б не він, так до віку Олексієві не носити такого царського взуття, начгосп спитав:

— Ну, тепер кажіть чесно, що вам від мене треба?

— Цивільний одяг,— прямо сказав Воронько, вирішивши, що дипломатична частина переговорів закінчена. Він коротко пояснив ситуацію.

Фельцер вислухав його з виглядом філософа, якого вже не можна здивувати людською недосконалістю, зітхнув і розкрив свою скарбницю.

Треба прямо сказати: скарбів там не було. Два-три поношених піджаки, кілька латаних-перелатаних штанців, трохи брудної білизни та селянська сірячина, від якої задушливо тхнуло кислятиною, — оце і все, що Фельцер міг запропонувати.

— Не жирно!.. — зауважив Воронько.

— Дивіться, він ще незадоволення! — обурився начгосп.— Беріть, що є, або дайте спокій, у мене й без вас вистачає роботи!..

Кінець кінцем, Олексій вибрав чорний піджак і жовту в горошок сорочку. Воронько — широчезний сюртук з відірваною полою, смугасті штани і чорний кашкет прикажчика. Розписавшись у тому, що речі одержано, і, подякувавши Фельцеру, вони пішли.

Воронько збирався оглянути будинок, де Кручений переховував Солових. Телеграфіст адреси не знав і навіть не міг до пуття пояснити, де цей будинок розташований, бо Кручений приводив його туди тільки вночі. Воронько вирішив вивести Солових у місто: хай пригадує дорогу...

Перейти на страницу:

Похожие книги

Карта времени
Карта времени

Роман испанского писателя Феликса Пальмы «Карта времени» можно назвать историческим, приключенческим или научно-фантастическим — и любое из этих определений будет верным. Действие происходит в Лондоне конца XIX века, в эпоху, когда важнейшие научные открытия заставляют людей поверить, что они способны достичь невозможного — скажем, путешествовать во времени. Кто-то желал посетить будущее, а кто-то, наоборот, — побывать в прошлом, и не только побывать, но и изменить его. Но можно ли изменить прошлое? Можно ли переписать Историю? Над этими вопросами приходится задуматься писателю Г.-Дж. Уэллсу, когда он попадает в совершенно невероятную ситуацию, достойную сюжетов его собственных фантастических сочинений.Роман «Карта времени», удостоенный в Испании премии «Атенео де Севилья», уже вышел в США, Англии, Японии, Франции, Австралии, Норвегии, Италии и других странах. В Германии по итогам читательского голосования он занял второе место в списке лучших книг 2010 года.

Феликс Х. Пальма

Фантастика / Приключения / Социально-психологическая фантастика / Исторические приключения / Научная Фантастика
Меч королей
Меч королей

Король Альфред Великий в своих мечтах видел Британию единым государством, и его сын Эдуард свято следовал заветам отца, однако перед смертью изъявил последнюю волю: королевство должно быть разделено. Это известие врасплох застает Утреда Беббанбургского, великого полководца, в свое время давшего клятву верности королю Альфреду. И еще одна мучительная клятва жжет его сердце, а слово надо держать крепко… Покинув родовое гнездо, он отправляется в те края, где его называют не иначе как Утред Язычник, Утред Безбожник, Утред Предатель. Назревает гражданская война, и пока две враждующие стороны собирают армии, неумолимая судьба влечет лорда Утреда в город Лунден. Здесь состоится жестокая схватка, в ходе которой решится судьба страны…Двенадцатый роман из цикла «Саксонские хроники».Впервые на русском языке!

Бернард Корнуэлл

Исторические приключения