Спостерігаючи за англійцями

На похороні ми позбавлені головного інструменту виживання — звичний градус гумору та сміху ніяк не пасує до таких офіційних сумних заходів. За інших обставин ми постійно жартуємо зі смерті, як, зрештою, із всього, що нас лякає чи бентежить, а от на похороні гумор недоречний — недоречно все, що викликає жвавішу реакцію, аніж сумна, скривлена осмішка. Без гумору ми голі і незахищені, а наша «соціальна не-дужість» виставлена на всезагальний огляд.

Видовище захопливе, але болісне. Дуже скидається на якийсь безсердечний експеримент над тваринами, яким провели процедуру вівісекції: спостерігати за англійцями на похоронах — це майже те саме, що спостерігати за черепахами, яких повиколупували з панцирів. Без рефлекторного гумору ми стаємо дуже вразливими — ніби нам видалили життєво важливий орган. По-суті, гумор таким і є. Гумор настільки важливий, формотворчий елемент англійського характеру, що його заборону (чи суворе обмеження) можна вважати психологічним еквівалентом до ампутації пальців на ногах. Без гумору ми просто неспроможні функціонувати в соціальному вимірі. Кажучи про правила англійського гумору мені йдеться про четверте значення слова «правила», подане у словнику «Oxford English Dictionary», а саме: про «звичний чи нормальний стан речей». От як стан, коли у вас є пальці на ногах. Чи ви дихаєте. На похоронах ми як ті безталанні бідолахи — безпорадні і скалічені. Ніякої іронії! Ніякого висміювання! Ніяких глумів! Ніяких піддражнювань! Ніякого жартівливого знецінення! Ніякої гри словами і двозначностей! І як, до бісової мами, нам спілкуватися?

Табу на надмірну серйозність та Квота на сльози

Та нам не лише згладжувати напругу зась, а й здобрювати атмосферу та просто лікувати «соціальну не-дужість» улюбленими жартами про все на світі; на похоронах ми ще маємо бути поважними. Мало того, що критично обмежили гумор, так ще й заповіли поводитися урочисто-серйозно, що за звичних обставин строго заборонено. Ми маємо говорити проникливі, серйозні, щиросерді слова вбитим горем родичам, або проникливо, серйозно і щиросердо відповідати на спроби втішити нас, якщо це ми зазнали важкої втрати. Та не занадто щиросердо! На час похорону діє обмежене, строго визначене послаблення звичайної заборони на полум’яність та сентиментальність. Навіть гірко опечаленим родичам та друзям не можна дати собі волю та від душі поплакати та потужити. Просто плакати можна; можна тихенько, не надривно посхлипувати і позітхати, а от натужні голосіння, цілком прийнятні, навіть очікувані в інших культурах, вважаються недоречними та негідними.

Та навіть соціально затверджені, тихенькі схлипування та сльози, які тривають надто довго, змушують нас нервувати та хвилюватись. Англія, мабуть, єдина країна, де похорон без сліз є абсолютно нормальним та прийнятним явищем. Більшість зрілих чоловіків взагалі не плачуть привселюдно на похоронах. Якщо на очі набігають сльози, вони тут же рвучко і навіть злісно змахують їх геть та намагаються «опанувати» почуття. Подруги та родички можуть зронити сльозу-другу, але якщо видушити сльозу не вдасться, то це не вважатимуть ознакою тотальної нечулості та безсердечності, — аби тільки на обличчі був вираз смутку, крізь який час від часу пробивається ледь помітний «відважний усміх».

Власне, багатьох така стриманість захоплює. Деякі члени королівської родини, може, й зазнали критики за «нечулу» реакцію на смерть Діани, принцеси Уельської, та нікого не здивувало, що юні сини принцеси зронили скупу сльозу на похороні, тримали себе в руках, йдучи за її домовиною і, зрештою, впродовж всього похорону. Їх хвалили за мужність та стриманість; громадськість належно оцінила, як вони усміхалися і стиха мурмотіли слова вдячності, коли йшли «процесією» і приймали співчуття від людей. Це розчулило людей значно більше, ніж неконтрольовані надривні ридання. Англійці не вимірюють смуток слізьми. Потоки сліз для нас — це потурання слабкостям, навіть вияв егоїзму та несправедливості. Вбитих горем родичів, які не плачуть або ж плачуть дуже стримано і недовго, ми вважаємо мужніми людьми, які виявляють повагу та турботу про інших, а не виставляються напоказ і прагнуть утішань. Якщо точніше, хоч я і ризикую знову перемкнутись в режим рахування горошку, та я вирахувала, що оптимальна кількість сліз на звичайному англійському похороні така:

Дорослі чоловіки (близькі родичі або дуже близькі друзі покійного / покійної): «сльози навертаються» один-два рази, витирають їх швидко і рвучко. Усмішки мужні.

Дорослі чоловіки (чужі): жодних сліз. Вираз обличчя, однак, має бути сумним / співчутливим. Усмішки сумні / схвильовані.

Дорослі жінки (близькі родичі та дуже близькі друзі): під час служби — один-два схлипи, шморгання носом — за бажанням; час від часу на очі накочуються сльози, які вони вибачливо витирають хустинкою, паралельно приймаючи співчуття. Усмішки мужні.