Святослав

Проминуло небагато хвилин, але Феофано передумала багато. Чи любив її колись Iоанн? Нi, не любив, вона була йому потрiбна, як проедр Василь, Лев Валент, етерiоти, що вбили Никифора. Чи любить вiн її тепер? Нi, не любить, а тiльки боїться, бiльше, може, нiж когось, бо знає її силу й помсту. Знає, що в неї є друзi, - такi ж дужi, страшнi, мстивi, як i вона - Феофано. Одного вiн не знає - хто цi друзi... Через це Iоанн прийшов i сюди, в катихуменiй. Вiн боїться її, боїться їх; вiн говорить правду - iмператор Вiзантiї лишився сам... Тепер вона в безпецi, вiн i не вб'є її, бо боїться... Що ж, нехай боїться, нехай тремтить! А вона мусить їхати, бо тепер, коли сюди, в катихуменiй, увiйшов iмператор, її не захистить нiхто, i навiть бог! Дуже добре, що вiн посилає її у Вiрменiю, вона згодна їхати будь-куди, аби тiльки не на Прот. Феофано навiть здивувало, що вiн запропонував їй Вiрменiю. Ще Никифор подарував їй там кiлька городiв, вона буде однiєю з найбагатших жiнок, через купцiв i слiв, якi безупинно перетинають Понт, вона знатиме, що робитиметься в Константинополi. З нею будуть двi дочки, сини Василь i Костянтин вчитимуться тут, у Магнаврi...

Феофано оглянулась i побачила Iоанна, що стомлено сидiв у крiслi i, сперши голову на руки, дивився на пiдлогу, думав.

"А може, - подумала вона, - вiн не хоче втрачати мене як спiвучасника й помiчника. Адже вiн знає, що я можу все зробити. Нi, так i є, вiн висилає мене, щоб я його не вбила, але хоче зберегти життя, щоб вбити разом зi мною й своїх ворогiв, коли це буде потрiбною.

- Iоанне! - покликала Феофано.

- О, я стомився й замислився, - промовив вiн. - Що тобi, Феофано?

- Я згодна, - сказала Феофано. - Але... там, у Вiрменiї, я залишаюся василiсою?

- Ти матимеш почесть i славу як василiса.

- I ти не забудеш мене?

- Нi.

- Що ж, прощай, Iоанне, - сказала вона. - А може, ти сьогоднi побудеш тут, у соборi? Адже в тебе є мутаторiй - своя половина собору. Нехай живе Софiя! - зухвало закiнчила Феофано.

Вiн подивився на неї, чудову, освiтлену вогнями свiчок, прекрасну Феофано.

- Не знаю, - зiтхнув вiн, - коли ми побачимось. Може, сьогоднi, може, через кiлька лiт. Знаю одно: корабель до Вiрменiї пiде завтра. Прощай, Феофано.

- Прощай!

Iмператор Iоанн поправив на плечах дивiтисiй, поклав руку на криж меча i вийшов з катихуменiя.

Феофано ще довго стояла на тому ж мiсцi, дивилась на дверi, що зачинились за iмператором, чула, як вiн спускався сходами, як нижче до нього приєдналось чимало людей, мабуть, етерiотiв.

Тодi вона погасила всi, крiм однiєї, свiчки й сiла бiля столу. Феофано думала, уявляла, як Iоанн вийшов iз собору, пройшов iз своєю сторожею мiж Магнаврою й Каваларiєю, прямує мiж руїн у саду Сераля. От вiн дiйшов до Хрисотриклiнiума, проминув фар, що блищить серед пiтьми ночi, от дiйшов до стiни Буколеону. Етерiоти вдарили у ворота, через вiконце проедр Василь дивиться, хто то прийшов. Але навiщо йому дивитись - вiн знає, хто це прийшов, i велить етерiї швидше вiдчинити потайнi дверi. От iмператор Iоанн входить, iде, от палац, знайомий кiтон, де спить Феодора, де так тихо-тихо...

I чомусь їй здалося, що iмператор Iоанн не зможе в цю нiч спати. Феофано не спить, не спить i вiн, вона думає про нього, а хiба не думає про неї й вiн? Нi, вiн не спить, все думає, думає, вагається, вирiшує, виходить з кiтону. Перед ним розступаються етерiоти, бо вiн - василевс, може йти, де хоче. Iмператор виходить у сад, доходить до ослона над скелею, де так часто сидiли вони з Феофано. I раптом завертає, прямує до потайних дверей у схiднiй стiнi Буколеону, виймає ключ, який є тiльки у нього, одмикає їх i йде вже iншим шляхом - далеко вiд фара, мимо бань церкви Богородицi, поспiшає до Софiї...

Феофано навiть не здивувалась, коли почула кроки десь унизу, в глибинi собору. Не здивувалась i тодi, коли кроки залунали на сходах, бiля дверей катихуменiя. Дверi розчинились, там стояв хтось у темнiй одежi. Свiтла однiєї свiчки було мало, але Феофано побачила обличчя, очi, уста, складенi на грудях руки проедра Василя.

- Я прийшов до тебе, Феофано., - тихо промовив вiн.

Вона встала й швидко пiшла вперед, поклала руки йому на плечi.

- Спасибi, я ждала тебе... Але як ти мiг залишити Буколеон i iмператора?

Якусь хвилину вiн дивився захопленими очима на неї.

- Запали, Феофано, бiльше свiчок. Так, цю, цю, iще одну, отут перед iконою. Нехай буде багато свiтла. Iмператор спить, спить Буколеон i весь Великий палац, але я, Феофано, не сплю, не можу спати. Я мушу бути скрiзь. Етерiоти пропускають мене всюди, куди б я не йшов, скрiзь охороняють, i навiть у соборi святої Софiї.

- Я дуже хотiла тебе бачити й рада, що ти прийшов, Василю, бо не розумiю, що дiється навкруг мене.

- А що ж тут не розумiти? - байдуже спитав про-едр.

- Я не пiзнаю Iоанна, - швидко заговорила вона. - Колись вiн любив мене, а зараз, мабуть, не любить. Колись я була спiльницею його, - тепер вiн вiдсахнувся вiд мене. Тепер, коли я опинилась у соборi, вiн говорить, що...

- Визволив тебе з Проту? - засмiявся проедр.

- Так, вiн говорить це... Чому ти смiєшся?