Таємниця двох океанів

У той час як Крєпін, Власьєв, Лордкіпанідзе і ряд працівників, що помагали їм, закінчували вже побудову перших своїх ультразвукових апаратів, оборонна промисловість Радянського Союзу запропонувала Крєпіну звернути увагу на нове відкриття радянського ученого-винахідника Блейхмана в галузі інфрачервоних, або невидимих, теплових променів.

Невидимі теплові промені більшої чи меншої інтенсивності випускаються всяким нагрітим тілом — сонцем, гарячим утюгом, житловим будинком, теплокровною твариною, деревами і навіть рибами. З допомогою особливої апаратури інфрачервоне фотографування давно й широко застосовували в нічний час, під час густого туману, в сиру, дощову погоду. Піднявшись вночі на літаку на висоту п'ять-шість тисяч метрів, можна було робити знімки з відстані п'ятисот-шестисот кілометрів, використовуючи не тільки тепло, часом незначне, яке дають наземні речі, але й різницю між їхньою температурою і температурою навколишнього середовища. Вже були відомі інфрачервоні біноклі, якими можна було користуватися вночі, під час густого туману і в дощ.

Але до праць Блейхмана здавалося нерозв'язаним завдання — перехопити у водяному середовищі і перетворити на видиме зображення ті часто незначні по силі інфрачервоні теплові промені, які пускають у цьому середовищі його мешканці і різні предмети.

Температура водяних тварин звичайно дуже мало перевищує температуру води, що їх оточує. Лише водяні теплокровні ссавці, наприклад кити, кашалоти, дельфіни, тюлені, моржі, ламантини, які колись перейшли жити з суші у водяне середовище, зберігають високу температуру тіла завдяки своїм зовнішнім покровам — товстій шкірі і товстим шарам підшкірного жиру. Інші водяні тварини — молюски, морські зорі, раки, краби, черепахи, риби — майже все тепло, яке вони розвивають внаслідок своєї м'язової роботи і обміну речовин, втрачають, віддаючи його навколишній воді. Але все-таки це тепло вони віддають воді не повністю. Невелика частина його, — яка іноді вимірюється цілими градусами, а іноді не перевищує сотих долей градуса, — все ж лишається в їхньому тілі.

Для кращих наземних інфрачервоних фотоапаратів не становило вже великих труднощів уловлювати в повітрі навіть на значній відстані мізерні випромінювання дуже слабо нагрітих тіл. Для підводного ж інфрачервоного фотографування найважчим було те, що теплові промені, потрапляючи у водяне середовище, майже цілком жадібно поглиналися або відбивалися ним. І все ж апаратура Блейхмана була такою чутливою, що могла уловлювати ті майже невідчутні для найточніших приладів інфрачервоні промені, Які ще залишалися у воді. Правда, уловлювати їх ці прилади могли поки що лише на відстані якихось п'ятисот метрів від джерела випромінювання. В той же час апаратура Блейхмана була здатна при переході з водяного середовища в повітряне діяти, як найкраща наземна установка. Ця апаратура разом з тим була дуже портативною.

Крєпін з великою радістю прийняв пропозицію працівників оборонної промисловості. Він цілком оцінив винахід Блейхмана. За короткий час Крєпін разом з Блейхманом сконструювали невеликий ракетний снаряд, який міг з допомогою певного запасу стиснутих водню і кисню рухатися подібно до підводного човна і з його ж швидкістю. В цей снаряд, схожий на товстий півтораметровий огірок, були вмонтовані апарати Блейхмана з таким розрахунком, щоб їх об'єктиви були розсіяні по всій поверхні снаряда і могли ловити теплові промені з усіх боків.

Для підіймання в повітря Крєпін обладнав цей снаряд крилами, які могли висуватися з нього і розкриватися, як плавці летючої риби. Але справжню активність і практичність, справжнє повноцінне життя цьому снарядові надавала радіотелемеханіка. З допомогою радіопередавача вахтовий начальник корабля міг викидати снаряд з гнізда в борту корабля і посилати далеко, до п'ятдесяти кілометрів від нього, на рекогносцировку; з допомогою радіо пускався в хід автоматичний механізм ракетного двигуна снаряда, здійснювалося керування його рухами, маневрування, висування крил і підіймання в повітря. По радіо все, що було помічене фотоапаратами Блейхмана навколо снаряда на відстані п'ятисот метрів від нього, передавалося на екран центрального поста. Маючи постійно поперед себе і особливо зверху, біля поверхні океану, два таких розвідкових снаряди і кілька резервних у своїх кла-дових, підводний човен міг не боятися несподіваних зустрічей і з ще більшою певністю прокладати собі шлях у темних глибинах океану.

Коли Павлик вперше опинився в центральному посту управління підводного човна, його вразила надзвичайно велика кількість найрізноманітніших і дивовижних приладів, апаратів, механізмів, прикріплених до круглих стін, розміщених на щитах, на підставках і тумбах. Круговий екран з молочного скла йшов широкою смугою вгорі по стінах і, як купол, вкривав стелю приміщення. На ньому весь час змінювалися тіні риб і інших жителів океану, які швидко сновигали навколо підводного човна. Навіть непроникна темрява глибин не могла заховати ці створіння від всевидящих очей «Піонера».