Темна вежа. Темна вежа VII

— Сею Кінгу я довіряю не далі, ніж міг би жбурнути його найважчого дідуся, — зауважив Роланд. — Він ненадійний, як козел, що жує штани.

— Ми зробили все, що змогли, — сказав правий Стівен Кінг. — Ми могли б перетворитися на Едді Діна, проте подумали, що це б завдало великого болю леді.

— Ця «леді» виглядає так, наче трахнула б мотузку, якби змусила її стояти в неї між ніг, — процідив лівий Стівен Кінг і хтиво посміхнувся.

— Це вже зайве, — сказав позаду них Кінг, котрий стояв, схрестивши руки на грудях. Він говорив м’яким голосом судді змагання. Сюзанна майже очікувала, що зараз він покарає Лихослівного Кінга, на п’ять хвилин усуне його від гри. Проти цього вона б не заперечувала, бо слухати шпильки Лихослівного Кінга було боляче: вони нагадували їй про Едді.

Роланд проігнорував побічну сцену.

— Чи не могли б ви троє перевтілитися в різних людей? — запитав він у Доброслівного Кінга. Сюзанна почула, як стрілець ковтнув слину перед тим, як поставити це питання, і зрозуміла, що не лише вона бореться зі слиновиділенням від пахощів з кошиків. — Щоб, наприклад, один з вас був сеєм Кінгом, другий — сеєм Кеннеді, а третій — сеєм Ніксоном?

— Хороше питання, — сказав Доброслівний Кінг.

— Дурне питання, — заперечив Лихослівний Кінг. — Це справи не стосується. Безглуздя якесь. Хоча хіба серед героїв екшену були коли-небудь інтелектуали?

— Гамлет, принц данський, — тихо мовив Кінг-Суддя за їхніми спинами. — Але оскільки він єдиний, хто спадає на думку, то це може бути не більш ніж виняток, що підтверджує правило.

Лихослівний і Доброслівний обидва повернулися до нього. Коли ж зрозуміли, що в нього все, знову подивилися на Роланда і Сюзанну.

— Позаяк насправді ми одне ціле, — сказав Доброслівний, — і маємо в цьому плані доволі обмежені можливості, то відповідь «ні». Ми могли б усі разом стати Кеннеді чи всі разом стати Ніксоном, але…

— «Джем учора, джем завтра, але жодного джему сьогодні», — процитувала Сюзанна, гадки не маючи, чому ця фраза вигулькнула в неї в голові (а ще менше уявляючи, чому вимовила її вголос), але Кінг-Суддя вигукнув:

— Точно! — і кивнув їй, як учитель відмінниці.

— Кажи далі, заради твого батька, — сказав Лихослівний Кінг зліва. — Я не можу дивитися на цих зрадників Червоного Володаря, мене нудить від них.

— Дуже добре, — сказав його напарник. — Хоча називати їх зрадниками — це якось нечесно, принаймні якщо додати до рівняння волю ка. Оскільки імена, які ми собі дали, ви не зможете вимовити…

— Вони як у ворога Супермена, — вставив Лихослівний.

— …ви можете скористатися тими, якими називав нас Лос’. Той, кого ви звете Багряним Королем. Я, грубо кажучи, еґо, відгукуюся на ім’я Фімало. Цей хлопець біля мене — Ф’юмало. Він наше ід.

— А той, який стоїть позаду, мабуть, Файмало, — сказала Сюзанна. — Він що, у вас супереґо?

— Блискуче! — вигукнув Ф’юмало. — Ти, мабуть, навіть можеш сказати «Фройд», і прозвучить це не сороміцьки. — Він нахилився і хтиво посміхнувся їй, наче все про все знав. — Але чи знаєш ти, як це пишеться, коротконога нью-йоркська Галко?

— Не звертайте на нього уваги, — сказав Фімало. — Він завжди бачив у жінках загрозу.

— Ви ід, еґо й супереґо Стівена Кінга? — спитала Сюзанна.

— Яке хороше питання! — схвально озвався Фімало.

— Яке тупе питання! — несхвально відгукнувся Ф’юмало. — У твоїх батьків хоч якісь діти вижили, Галко?

— Тільки не починай змішувати мене з брудом, бо зараз прийде Детта Волкер і заткне тобі рота.

— Я не маю нічого спільного з сеєм Кінгом, — пояснив Кінг-Суддя, — окрім того, що привласнив ненадовго деякі його фізичні характеристики. Я так розумію, «недовго» — це весь час, який є у вашому розпорядженні. Особливої любові до вашої справи я не відчуваю і не збираюся пнутися зі шкури, щоб вам допомагати — принаймні пнутися далеко, — проте я розумію, що ви двоє доклали руку до відбуття Того. Позаяк він тримав мене в ув’язненні й ставився до мене трохи краще, ніж до придворного блазня… чи навіть своєї мавпочки… мені анітрохи не шкода, що він забрався. Я б вам допоміг, якби міг, хоч трохи, але ні, я не збираюся пнутися зі шкури, щоб допомагати. «Внесемо ясність», як сказав би ваш покійний друг Едді Дін.

Сюзанна намагалася зберігати спокійний вираз обличчя, але не змогла: скривилася від болю. Було боляче.

Як і раніше, Фімало і Ф’юмало дивилися на Файмало, коли той говорив. Тепер же вони знову повернулися обличчями до Роланда й Сюзанни.

— Найкраща політика — чесність, — з благочестивим виглядом сказав Фімало. — Сервантес.

— Брехунам добре живеться, — цинічно посміхаючись, додав Ф’юмало. — Невідомий.

— Були часи, коли Лoc’ змушував нас розділятися на шестеро, — сказав Фімало. — Чи навіть на семеро. Просто для того, щоб зробити нам боляче. Та втекти звідси ми не могли, і ніхто в замку не міг, бо він провів довкруж стін зачароване коло.

— Ми вже думали, що перед відбуттям він уб’є нас усіх, — підхопив Ф’юмало. Від його викличного цинізму не лишилося й сліду. Його обличчя виражало задуму істоти, що згадує катастрофу, яка пройшла за кілька дюймів від неї, дивом не зачепивши.