Темна вежа. Темна вежа VII

Зненацька Сюзанна нібито без причини подумала про Ліппі. Вишкірену страшезну Ліппі. Цікаво, чи люди в пеклі сміялися? Сюзанна чомусь була певна, що сміялися. Вони широко всміхалися, як диво-кобила Ліппі, коли Сатана починав

(візьміть мого коня… будь ласка)

свій виступ, а потім сміялися. Безпомічно. Без надії. Цілу вічність, хай вам буде неприємно.

Жінко, що з тобою, в біса, таке?

У вітальні знову засміявся Роланд, і Юк загавкав, теж наче сміючись.

Одд’з-лейн, Одд-лейн… поміркуй над цим.

Про що тут було міркувати? Перше було назвою вулиці, друге — тією самою назвою, тільки без…

— Стоп-стоп, хвилиночку, — тихо промовила вона. Майже прошепотіла, насправді, але хто міг її почути? Джо патякав, як здавалося, без угаву, а Роланд сміявся. То чиї вуха могли її підслухати? Той, хто жив у льоху (якщо там узагалі хтось жив)?

— Хвилиночку, ні, стоп.

Вона заплющила очі, і перед внутрішнім зором постали два дороговкази на стовпі: таблички, які насправді розташовувалися трохи нижче від рівня ніг мандрівників, бо Роланд, вона і Юк стояли на величезній кучугурі снігу заввишки дев’ять футів. «ДОРОГА ДО ВЕЖІ» — писалося на одному покажчику, що позначав розчищену дорогу, яка зникала ген-ген за небокраєм. Другий же вказував на короткий провулок, забудований котеджами, і на ньому стояв напис «ОДД’З ЛЕЙН», та тільки…

— Тільки там не так було, — промимрила вона, стискаючи в кулак руку, в якій не тримала записки. — Не так.

Внутрішнім зором вона чітко побачила напис: ODD’S LANE

, — з домальованими від руки апострофом та S. Навіщо комусь знадобилося таке робити? Може, той, хто дописав закінчення, був пурист, одержимий чистотою мови, і не міг стерпіти…

Чого? Не міг стерпіти чого?

За дверима ванної Роланд зареготав ще гучніше. Щось упало й розбилося. «Він не звик так сміятися, — подумала Сюзанна. — Обережніше, Роланде, а то нашкодиш собі. Досмієшся до грижі в животі чи ще чогось».

«Поміркуй», — порадив її невідомий друг із листування, і вона міркувала що було сили. Може, в словах «ODD» і «LANE» було щось таке, що той «пурист» хотів приховати? Якщо так, то його побоювання були марні, бо Сюзанна точно нічого не бачила. От якби з нею був Едді. Він завжди любив усілякі загадки, жарти і… ана…

Раптом вона перестала дихати. В очах з’явилося розуміння, що межувало з подивом, і вони округлилися. Її двійник у дзеркалі набув такого самого здивованого вигляду. Олівця вона з собою не мала, а різні перестановки подумки давалися їй дуже важко, але…

Балансуючи на табуретці, Сюзанна перехилилася через раковину і похукала на дзеркало, щоб воно затуманилося. Написала друкованими літерами ODD LANE. Придивилася до напису, і в душу став заповзати страх. У сусідній кімнаті все реготав Роланд, і тепер вона розчула в його сміхові нотки, які мусила почути ще тридцять дорогоцінних секунд тому. Той сміх був не радісний. Той сміх був переривчастий і безконтрольний, сміх чоловіка, який хапає ротом повітря. Роланд сміявся так, як люди сміялися, коли комедія переростала в трагедію. Так, як сміялися в пеклі.

Під ODD LANE вона кінчиком пальця вивела DANDELO, анаграму, яку Едді розпізнав би одразу, щойно збагнув, що апостроф і S після ODD дописали, аби відвернути їхню увагу.

Сміх у вітальні затих, і його заступили інші звуки. Вони вже не веселили, а сигналізували про біду. Юк шалено гавкав, а Роланд…

Роланд задихався.

Розділ VI

ПАТРІК ДЕНВІЛ

Один

Револьвера в неї з собою не було. Коли вони повернулися після вечері у вітальню, Джо всадовив її у м’яке крісло, і вона поклала револьвер біля себе на столик, захаращений журналами, але спершу прокрутила циліндр і витягла набої. Вони лежали в неї в кишені.

Сюзанна рвонула на себе двері ванної й швидко поповзом дісталася до вітальні. Роланд лежав на підлозі між диваном і телевізором, обличчя в нього посиніло. Він роздирав собі розпухле горло і все одно сміявся. А господар оселі стояв над ним, і першим Сюзанні впало у вічі, що його волосся, те тонке, до плечей сиве волосся старої людини, тепер було майже повністю чорне. Зморшки довкола очей і рота розгладилися. Джо Коллінз помолодшав не на десять, а на двадцять, навіть тридцять років.

Сучий син.

Сучий син вампір.

На нього стрибнув Юк і вхопив зубами за ліву ногу над коліном.

— Двадцять п’ять, шістдесят чотири, дев’ятнадцять, відчепися! — радісно вигукнув Джо і щосили хвицнув ногою. Тепер він рухався легко, як Фред Астер. Юк перелетів через усю вітальню і вдарився об стіну, та так сильно, що табличка «БОЖЕ, БЛАГОСЛОВИ НАШ ДІМ» упала на підлогу. А Джо повернувся до Роланда.

— Я от думаю, — сказав він, — що жінкам, щоб зайнятися сексом, потрібна причина. — Джо сперся ногою на груди Роланда — як мисливець зі здобиччю, подумала Сюзанна. — А чоловікам — лише місце! Отак! — Він вибалушив очі. — Із сексом таке діло, що Господь дає чоловікові мізки й член, але мало крові: одночасно може працювати лише од…