Темна вежа. Темна вежа VII

Хлопець зіп’явся на коліна й побіг би — напевно, по дорозі вниз, — якби Роланд не ухопив його за комір шкуратяного пальта і не вклав рвучко на землю.

— Тут ми у відносній безпеці, — пробурмотів він до Патріка. — Дивися. — Він сягнув рукою в діру в піраміді, звідки випав камінь, постукав по осердю кісточками пальців, видобувши тим самим глухий дзвін, і силувано всміхнувся на всі кутні. — Сталь! Отак! Хай хоч дюжину своїх летючих куль випускає, ця піраміда витримає. Усе, що йому вдасться, — зірвати камені, якими її обкладено, й оголити те, що всередині. Тямиш? Але я не думаю, що він отак марнуватиме свої боєприпаси. Либонь, їх у нього не так багато.

Не встиг Патрік відповісти, як Роланд визирнув з-за нерівного краю піраміди, склав руки рупором і закричав:

— СЕЙ, СПРОБУЙ ЩЕ РАЗ! МИ ЩЕ ТУТ, АЛЕ ХТОЗНА, МОЖЕ, З НАСТУПНИМ КИДКОМ ТОБІ ПОЩАСТИТЬ БІЛЬШЕ!

Якусь мить панувала тиша, а відтак божевільний голос заверещав:

— І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І! НЕ СМІЙ З МЕНЕ ГЛУЗУВАТИ! НЕ СМІЙ! І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І!

І знову засвистів у повітрі снич. Роланд ухопив Патріка і впав на нього зверху, за пірамідою, але не дотикаючись до неї. Він боявся, що вібрація від вибуху може спричинити в них струс мозку чи перетворити їхні м’які нутрощі на драглі.

Та тільки цього разу снич не вдарився об піраміду. Він проминув її й завис у повітрі над дорогою. Роланд перекотився на спину. Його очі вирізнили золотисту пляму на тлі неба в тому місці, де куля зробила петлю, щоб повернутися до своїх мішеней. Він розстріляв її в повітрі, як глиняну тарілку. Сліпучий спалах — і снич зник.

— ОТ ХАЛЕПА, МИ ВСЕ ЩЕ ТУТ! — викрикнув Роланд, намагаючись, щоб голос його звучав насмішкувато. Але глузливо закричати на повен голос було не так уже й легко.

У відповідь — знову скажений вереск «І-І-І-І-І-І-І-І!»

Роланда дивувало, як це в Багряного Короля голова ще не розвалилася від тих криків. Він вставив патрон у порожнє гніздо барабана (бо збирався якомога довше тримати револьвер повністю зарядженим) і цього разу почув подвійний свист. Патрік застогнав, перекотився на живіт і сховав обличчя в засипаній уламками каменів траві, а голову накрив руками. Роланд сперся спиною на піраміду з каменю й сталі. Довгий ствол шестизарядного револьвера лежав у нього на стегні. Стрілець розслабився й чекав. Водночас усю свою силу волі спрямував на один зі сничів, що летіли в їхній бік. Через той пронизливий свист його очі погрожували наповнитися слізьми, та він їм не дозволив. Бо настала та мить, коли йому була потрібна кожна частка його надприродно гострого зору, яким він свого часу славився.

Коли сничі блискавкою промчали над дорогою, блакитні очі стрільця були ясними. Цього разу одна куля звернула направо, інша — наліво. Обидві здійснювали обманні маневри, шалено виписуючи в повітрі зигзаги. Але це не мало значення. Роланд чекав, витягнувши розслаблені ноги. Його старі розбиті чоботи носками набік утворювали букву «V», серце билося повільно й розмірено, очі немов увібрали в себе всю чіткість і всі барви цього світу (його б зору того останнього дня ще трохи гостроти — і стрілець побачив би сам вітер). Відтак рвучко підняв револьвера і розстріляв обидва сничі, а потім (ще світлові спалахи, що пульсували в унісон із серцем, не зникли з-перед очей) знову заходився перезаряджати барабан.

Він нахилився до краю піраміди, підніс бінокль до очей, поклав його на зручний кам’яний виступ і подивився крізь нього на ворога. Багряний Король буквально вистрибнув на нього, і Роланд побачив саме те, що собі й уявляв: старого з велетенським гачкуватим восковим носом, червоні губи, що квітнули на тлі розкішної сніжно-білої бороди, сніжно-біле волосся, яке спадало Багряному Королю майже до кістлявого заду. Його залите багрянцем обличчя витріщалося в той бік, де ховалися Роланд з Патріком. Король був убраний у ясно-червону мантію, розцятковану блискавками й кабалістичними символами. Едді, Сюзанна та Джейк подумали б, що він схожий на Санта-Клауса. Роланду ж він здався тим, ким був насправді: втіленням самого пекла.

— ЯКИЙ ЖЕ ТИ НЕПОВОРОТКИЙ! — насмішкувато закричав стрілець. — СПРОБУЙ ЖБУРНУТИ ТРИ ОДНОЧАСНО, МОЖЕ, Й ПОДІЮТЬ!

Бінокль нагадував йому магічний пісочний годинник, перевернутий на бік. Роланд спостерігав, як Великий Багряний Король стрибав на своєму балконі й потрясав кулаками, що по-своєму було навіть кумедно. Роланду здалося, що під ногами у фігурки в мантії стоїть дерев’яний ящик, але цілковитої певності він не мав. Його затуляли кручені залізні опори між підлогою балкона і поруччям.