Тореадори з Васюкiвки

— О нi, дочко моя! Благаю! Стули уста свої! Нi слова! Раз справа серйозна, її не можна вирiшувати отак, на ходу… Ходiмте в мiй чертог! I там у щирiй бесiдi ми знайдем насолоду.

Цей жартiвливо-пiднесений тон якось одразу викликав приязнь до старого артиста. Губи нашi самi собою розтулялись у веселих усмiшках. I так стало легко i хороше з ним, наче ми були давно-давно знайомi.

— Либонь, дивуєтеся, що живу у такiй халупi? — усмiхнувся вiн, коли ми пiдiйшли до його хатини. — Мене вже кiлька разiв пробували переселяти, та я все одбрикуюся. Не можу я без цих квiтiв, без всього цього. Прошу!

У хатинi було двi маленьких кiмнатки i така ж маленька кухня. Стелi дуже низькi — хазяїн мiг легко дiстати їх рукою. Через це, а також через те, що вiкна закривали знадвору кущi й дерева, у хатi, незважаючи на сонячний день, були зеленi сутiнки. Та якось i не уявлялись цi маленькi кiмнатки свiтлими й сонячними, їм, здавалося, личать Саме сутiнки.

I обидвi кiмнати, i кухня були заставленi вазонами i вазончиками. Вазони стояли на пiдвiконнях, i на табуретах, i на спецiальних полицях, i просто на пiдлозi. У вазонах були рiзноманiтнi кiмнатнi квiти: лiлеї, фiкуси, примули. Але найбiльше було кактусiв. Я нiколи не думав, що буває стiльки рiзних кактусiв: i маленькi, i круглi — нiби зеленi їжаки, i великi, стовбуристi, схожi на якихось доiсторичних ящерiв. I вкритi густими колючками, i майже зовсiм без колючок, i рiзної рiзної форми, i кольорiв рiзних. Були тут дорослi солiднi кактуси i зовсiм маленькi пухнастi кактусята. Просто якесь казкове царство кактусiв.

Крiм кактусiв, у хатi панували ще фотографiї. Стiнки кiмнат геть усi завiшенi фотографiями у рамочках. I на бiльшостi фотографiй був сам Максим Валер'яновичю. Безлiч Максимiв Валер'яновичiв дивилося на нас звiдусiль. I всi рiзнi.

Максим Валер'янович у цилiндрi. Максим Валер'янович у смушевiй шапцi. Максим Валер'янович у тюбетейцi.

Максим Валер'янович моряк. Максим Валер'янович козак Максим Валер'янович босяк (у лахмiттi).

Максим Валер'янович у шубi. Максим Валер'янович у халатi Максим Валер'янович… голий Ну, правда, не зовсiм голий, а у набедренiй пов'язцi. Мабуть, у ролi якогось дикуна, бо ще й кiльце в носi.

Аж голова гiде обертом дивитися на всiх цих Максимiв Валер'яновичiв.

А в кутку, де в богомiльних людей iкони, — висить щось. Я спершу подумав, що таки iкона, бо й рушники вишиванi по боках, i рама золотом виблискує. Придивився гарненько, а там якийсь дядечко усмiхнений в окулярах-пенсне i з цигаркою. Не iкона. Бо господь, як бабусi кажуть, не курив i окулярiв не носив. Та й не усмiхався нiколи. В усякому разi, не бачив я жодної iкони, де був би намальований бог з цигаркою, в окулярах або навiть просто з усмiшкою Завжди серйозний i нахмурений. Не бачив я нiколи усмiхненого бога. I як в нього тiльки вiрять, в такого невеселого!

Що ж до дядечка з цигаркою, то, як нам Валька потiм сказала, був портрет знаменитого артиста Станiславського, який органiзував у Москвi театр, всесвiтньовiдомий МХАТ. I для акторiв вiн був таки справжнiм богом, добрим, усмiхненим i радiсним, бо створив дуже хорошу систему Станiславського. Що то за система. Валька, на жаль, толком не могла пояснити, бо сама не знала, але сказала, що нею й досi користуються в усьому свiтi.

Але то було потiм, а зараз, поки ми з Явою роздивлялися, Валька дуже толково i жваво, наче це не з нами, а з нею сталося, розказувала про нашi пригоди i про iсторiю з годинником. Оскiльки Максим Валер'янович був її знайомий i вона почувала себе з ним вiльно, ми цiлком передовiрили розповiдать їй i тiльки iнодi всiавляли окремi слова. Максим Валер'янович слухав дуже уважно i серйозно.

Нарештi Валька скiнчила.

I тiльки тодi Максим Валер'янович усмiхнувся.