Трагедія в трьох діях

– Так. Може скидатися на те, що отрута була в портвейні, але ні. Ми провели експертизу келиха. Там був портвейн і тільки портвейн. Інші келихи вже прибрали, звісно, але вони всі стояли на таці, на буфетній полиці, невимиті, і в жодному з них не було нічого, окрім портвейну. Їв він те саме, що й решта. Суп, морський язик на грилі, смажену картоплю, шоколадне суфле, молоччя на тості. Кухарка працює в нього п’ятнадцять років. Здається, отрута жодним чином не могла проникнути в його шлунок, але ж проникла. Непроста задачка.

Cер Чарльз повернувся до Саттертвейта.

– Те саме, – збуджено вигукнув він. – Те саме, що й минулого разу!

Він з винуватим виглядом повернувся до начальника поліції.

– Я мушу пояснити. В моєму будинку в Корнуоллі померла людина…

Полковника Джонсона це вочевидь зацікавило.

– Здається, я про це чув. Від молодої леді – міс Літтон-Ґор.

– Так, вона була там. Вона вам про це розповіла?

– Так. Була дуже переконана у правильності своєї теорії. Але розумієте, я не можу в це повірити. Її теорія не пояснює втечі дворецького. Ваш дворецький часом не зникав?

– У мене його й не було, лише покоївка.

– А вона не могла бути перевдягненим чоловіком?

Згадавши про розумну й виразно жіночну Темпл, сер Чарльз усміхнувся.

Полковник Джонсон теж вибачливо всміхнувся.

– Просто припущення, – видобув він. – Ні, я не можу зіпертися на слова міс Літтон-Ґор. Я так розумію, у вашому будинку помер священик. Ну кому знадобиться прибирати з дороги священика в такий спосіб?

– Ось де загадка, – сказав сер Чарльз.

– Думаю, виявиться, що це просто збіг. А якщо так, то треба шукати дворецького. Дуже ймовірно, що це не перший його злочин. На жаль, ми не змогли знайти відбитків його пальців. Наш експерт обшукав усю кімнату, але безрезультатно.

– А якщо це дворецький, то який у нього мотив?

– Це, звісно, заковика, – визнав полковник Джонсон. – Можливо, дворецький хотів щось украсти, а сер Бартолом’ю йому завадив.

Містер Саттертвейт і сер Чарльз чемно промовчали. Полковник Джонсон і сам, здавалося, розумів, що цій версії бракує достовірності.

– Суть у тому, що ми можемо лише висувати теорії. Щойно ми зловимо Джона Елліса, посадимо під варту й дізнаємося, чи не траплявся він поліції доти, мотив стане ясним як день.

– Думаю, папери сера Бартолом’ю ви продивилися?

– Звісно, сере Чарльзе. Ми приділили цьому багато уваги. Я познайомлю вас із інспектором Кроссфілдом, який веде справу. Дуже надійний працівник. Я сказав йому, і він одразу ж погодився зі мною в тому, що злочин міг якимось чином бути пов’язаний з роботою покійного. Лікарям відомо багато професійних секретів. Папери сера Бартолом’ю були охайно розкладені та описані: Кроссфілду допомагала секретарка лікаря, міс Ліндон.

– І там нічого не знайшли?

– Жодного натяку, сере Чарльзе.

– А з будинку нічого не зникло – срібло, прикраси, тощо?

– Нічого такого.

– А є точний перелік людей, які перебували в будинку сера Бартолом’ю?

– Так, у мене був список, де ж він? А, певно, у Кроссфілда. Вам треба з ним зустрітися. Взагалі-то він має от-от прийти зі звітом. – Продзвенів дзвоник. – А ось і він.

Інспектор Кроссфілд був великим солідним чоловіком. Говорив досить повільно, але його блакитні очі дивилися проникливо.

Він відсалютував начальнику. Той познайомив його з двома відвідувачами.

Можливо, якби Саттертвейт приїхав сам, Кроссфілд почувався б скутіше. Йому не надто подобалося, коли якісь лондонські аматори заявлялися до нього зі своїми «версіями». Однак присутність сера Чарльза все змінила. Інспектор Кроссфілд по-дитячому захоплювався магією сцени. Він двічі бачив Картрайта у виставах, тож захват і збудження від того, що він побачив цього улюбленця софітів просто перед собою, розв’язали йому язик і налаштували на прихильність.

– Я бачив вас у Лондоні, сер, так. Я ходив у театр з дружиною. Тоді показували «Дилему лорда Ейнтрі». Ми сиділи в партері – був аншлаг: за квитками довелося стояти дві години. Але жінка не відступалася. «Я мушу побачити сера Чарльза в цій п’єсі», – казала вона. Це було в театрі «Пел-Мел».

– Ну, – відповів сер Чарльз. – Я пішов з театру, як ви знаєте. Але на Пел-Мел мене досі пам’я тають. – Він дістав картку і написав на ній кілька слів.

– Покажете це в касі, коли наступного разу зберетеся з місіс Кроссфілд у місто, і вам підберуть найкращі місця.

– Як це мило з вашого боку, сере Чарльзе, ви такий добрий. Моя дружина буде сама не своя від щастя, коли я їй розповім.

Після цього інспектор Кроссфілд у розмові з колишнім актором став податливий, як віск.

– Це дивна справа, сер. Я ніколи досі не стикався з отруєнням нікотином. Як і наш лікар Девіс.

– Я завжди вважав, що таке стається лише тоді, коли людина забагато курить.

– Правду кажучи, я теж так думав. Але Девіс каже, що чистий алкалоїд – рідина без запаху і кількох крапель достатньо, щоб людина померла майже миттєво.

Сер Чарльз присвиснув.

– Потужна штука.

– Так і є, сер. А втім, вона є у відкритому доступі, якщо так можна сказати. Розчином цієї речовини обприскують троянди. І звісно, її можна отримати зі звичайного тютюну.