Трагедія в трьох діях

Та якщо міс Віллз підозрювала сера Чарльза, тоді вона була в серйозній небезпеці. Чоловік, який уже вбив двічі, вб’є і втретє. Я суворо всіх попередив. Пізніше ввечері я зателефонував міс Віллз, і за моєю порадою наступного дня вона поїхала з дому. Відтоді вона живе в цьому готелі. Я вчинив мудро – це доводить той факт, що наступного вечора, після повернення з Ґіллінґа, сер Чарльз поїхав у Тутінґ. Але він спізнився. Пташка випурхнула.

Утім, з його точки зору, його план спрацював. Місіс де Рашбріджер мала повідомити нам щось важливе. Її вбили, щоб вона мовчала. Як драматично! Як схоже на детективні романи, п’єси, фільми. Знову картонні декорації, позолота й пофарбована тканина.

Але я, Еркюль Пуаро, не повірив цьому. Містер Саттертвейт сказав мені, що її вбили, щоб вона нічого не розповіла. Я погодився. Він додав, що її вбили, перш ніж вона повідомила нам те, що знає. А я відказав: «Або чого НЕ знає». Думаю, містер Саттертвейт був спантеличений. Однак потім він, певно, зрозумів, що я мав на увазі. Місіс де Рашбріджер убили, бо вона, власне, нічого не могла нам розповісти. Вона не мала зі злочином жодного зв’язку. Для того, щоб відворотний маневр спрацював, її потрібно було вбити. Так постраждала місіс де Рашбріджер, безпомічна незнайомка…

Досягнувши, здавалося б, тріумфу, сер Чарльз припустився величезної – дитячої – помилки! Телеграма від місіс де Рашбріджер надійшла мені, Еркюлю Пуаро, в готель «Ріц». Але місіс де Рашбріджер не знала, що я розслідую цю справу. В цій частині світу про це не знав ніхто. То була неймовірно дурна помилка.

Eh bien, я досягнув певного результату – встановив особистість убивці. Але я не знав мотиву для першого вбивства.

Я думав і думав.

Тепер убивство сера Бартолом’ю Стренджа ясніше, ніж будь-коли, здавалося мені навмисним і запланованим. Але нащо серові Чарльзу вбивати свого друга? Чи міг я визначити мотив? Мені здавалося, що так.

Хтось глибоко зітхнув. Сер Чарльз Картрайт повільно звівся на ноги й підійшов до каміна. Актор стояв там, зіпершись рукою на стегно, і дивився на Пуаро. Дивився з презирством і, як сказав би містер Саттертвейт, ніби лорд Іґлмаунт на недобросовісного адвоката, який сфабрикував проти нього звинувачення у шахрайстві[36]

. Він випромінював аристократизм і огиду. Дивився на Пуаро як монарх на дрібного буржуа.

– У вас надзвичайно багата уява, мсьє Пуаро, – промовив він. – І говорити не варто – у вашій тираді жодного слова правди. Навіть не знаю, яке нечуване нахабство дозволяє вам верзти таку брехливу нісенітницю. Але продовжуйте, мені цікаво. І який же мотив змусив мене вбити людину, яку я знав з дитинства?

Еркюль Пуаро, маленький буржуа, звів очі на монарха. Він говорив швидко, але впевнено:

– Сере Чарльзе, у нас є приказка: «Cherchez la femme». Згадавши її, я знайшов мотив. Я бачив вас із мадемуазель Літтон-Ґор. Було зрозуміло, що ви кохаєте її – кохаєте з тією страшною всеохопною пристрастю, з якою чоловіки вашого віку кохають молодих невинних дівчат.

Ви кохали її. А вона – я бачив – боготворила вас як героя. Одне ваше слово, і вона впала б у ваші обійми. Та ви мовчали. Чому?

Перед своїм другом, містером Саттертвейтом, ви вдавали дурного закоханого, якому невтямки, чи взаємні його почуття. Ви вдавали, що думаєте, ніби міс Літтон-Ґор кохає Олівера Мендерза. Але от що я скажу: сере Чарльзе, ви світська людина. У вас величезний досвід стосунків із жінками. Ви не могли не розуміти, що відбувається. Ви чудово знали, що міс Літтон-Ґор до вас не байдужа. Тоді чому ви не одружувалися з нею? Ви хотіли цього.

Проте мала бути якась перешкода. Що ж то могло бути? Лише той факт, що ви вже одружені. Але ніхто ніколи не говорив про вас як про одруженого чоловіка. Вас завжди вважали холостяком. Отже, ви одружилися в юному віці – ще до того, як почали набувати акторської популярності.

То що сталося з вашою дружиною? Якщо вона ще жива, чому ніхто нічого про неї не знає? Якби ви жили окремо – ситуацію могло б виправити розлучення. Якби ваша дружина була католичкою або жінкою, яка засуджує розлучення, то просто було б відомо, що вона живе окремо.

Та є дві трагедії, для яких закон не має рішень. Або ваша дружина відбуває довічний термін у в’язниці, або лежить у психіатричній лікарні. За таких умов ви не могли б отримати розлучення, а якщо все відбулося, коли ви були ще дуже молодим, про це міг ніхто й не знати.

Якщо нікому не відомо про вашу дружину, ви можете одружитися з міс Літтон-Ґор, нічого їй не розповідаючи. Але уявімо, що одна людина все-таки знає, – уявімо, що це друг, який був поряд усе життя. Сер Бартолом’ю був шанованим і чесним лікарем. Він міг із розумінням ставитися до ваших романів чи безладних стосунків, але не мовчав би, якби ви надумали втягти в своє двоєженство молоду дівчину, яка нічого не підозрює.

Отже, щоб одружитися з міс Літтон-Ґор, необхідно було спершу усунути сера Бартолом’ю Стренджа.

Сер Чарльз розсміявся.

– А старий милий Беббінґтон? Він теж про все знав?