Відкрите суспільство та його вороги

На ст. 349 своєї праці професор Левінсон цитує цей фрагмент повніше, ніж я. І все-таки він пропускає ту частину цитати, з якої вона починається в мене: «Правлять вони за законами, чи без них, добровільно чи супроти волі». Ця подробиця цікава тим, що узгоджується зі спробою професора Левінсона виставити фрагмент про покарання та вигнання у майже невинному світлі. Одразу після того, як він процитував уривок, професор Левінсон пише: «Чесна інтерпретація ствердженого принципу [я не розумію, про ствердження якого «принципу» йдеться; хіба що того, який дозволяє все, що робиться заради блага держави] вимагає принаймні короткого огляду загального характеру діалогу». У ході цього «короткого огляду» Платонових намірів та прагнень ми довідуємося — без наведення прямих цитат з Платона,— що «інші традиційні та схвалювані нині критерії, такі як чи треба здійснювати правління... над суб'єктами, що хочуть чи не хочуть цього, або відповідно до закону чи супроти закону

, відкидаються як такі, що не стосуються справи або несуттєві». Слова професора Левінсона, які я виділив курсивом, можна вважати приблизним цитуванням початку фрагмента (професор Левінсон не цитує його) з Платона про покарання та вигнання у тому вигляді, як я його процитував. Утім, тепер цей початок здається зовсім нешкідливим: від правителів уже не вимагають карати та виганяти «за законами чи без них», як я вказував на це. У читачів професора Левінсона складається враження, що це питання просто відкинули як побічне — як таке, що «не стосується» даної проблеми.

Але у Платонових читачів і навіть у персонажів його діалогів складається інше враження. Навіть «молодшого Сократа», котрий якраз перед цим уривком (після початкових слів наведеної мною цитати) вигукує: «Чудово!», приголомшує беззаконня запропонованого покарання. Бо відразу після проголошення принципу покарання та вигнання (можливо, зрештою, це і справді принцип) він мовить (переклад Фаулера, курсив, зрозуміло, мій): «Усе інше, про що ти говорив, здається розумним, але те, що управління державою [і, зрозуміло, застосування жорстких засобів] слід здійснювати без законів, мені прикро чути».

На мою думку, це зауваження доводить, що початок моєї цитати — «за законами чи без них» — насправді задумувався Платоном як складова принципу «карати та виганяти»; далі, що я був правий, розпочавши цитату так, як я розпочав її; і, нарешті, що професор Левінсон просто помиляється, гадаючи, що вислів «за законами чи без них» вжито лише для того, щоб показати, що це — питання, «котре відкидається як таке, що не стосується» сутності даної проблеми.

Очевидно, що інтерпретація фрагмента про покарання та вигнання викликає в професора Левінсона почуття глибокої занепокоєності. І все-таки наприкінці своєї старанно продуманої спроби захистити Платона шляхом порівняння його вчинків із сучасною практикою він приходить до такого бачення цього фрагмента: «У цьому контексті Платонів політик з його відвертою готовністю убивати, виганяти та поневолювати там, де ми рекомендували б ув'язнення, з одного боку, або психіатричну соціальну службу, з іншого, втрачає багато через криваве забарвлення свого образу».

Я анітрохи не сумніваюсь, що професор Левінсон — справжній гуманіст, демократ та ліберал. Втім, хіба не прикро бачити, що прагнення захистити Платона може спонукати справжнього гуманіста до порівняння в такий спосіб нашої, за загальною згодою недосконалої соціальної служби з явно незаконними

стратами та вигнанням (і поневоленням) громадян «справжнім політиком» — доброю і мудрою людиною — «заради блага держави»? Хіба це не страшний приклад тих чарів, у полон яких потрапляє багато Платонових читачів, а також небезпеки платонізму?

Занадто багато є тверджень такого кшталту — перемішаних із обвинуваченнями на адресу головно уявного Поппера — щоб я відповів на них усі. І все-таки я хочу сказати, що вбачаю у книжці професора Левінсона не лише щиру спробу захистити Платона, але також і намагання побачити Платона у новому світлі. І попри те, що я знайшов лише один фрагмент — до того ж, несуттєвий,— який переконав мене у тому, що в цьому місці я трактував Платонів текст (але не його зміст) дещо вільно, я не бажаю створити враження, наче праця професора Левінсона не є дуже доброю та цікавою, надто, якщо забути про ті незлічені місця, де він цитує «Поппера» або, точніше, (як я показав) цитує трохи неточно і дуже часто вкладає в цитати зовсім протилежний зміст.

Та важливіше за всі особисті питання — це питання: наскільки вдало професор Левінсон захищає Платона?

Б

Я пересвідчився, що, стикаючись із новими наладками на мою книжку з боку Платонових захисників, найкраще не звертати уваги на дрібні положення, а шукати відповіді на п'ять кардинальних питань: