Відкрите суспільство та його вороги

Платон ілюструє застосування принципу колективної користі до проблеми правдивості на прикладі лікаря. Приклад вдалий, оскільки Платон полюбляв уподібнювати свою політичну місію до діяльності цілителя і рятівника хворого тіла суспільства. Опріч цього, роль, яку він відводить медицині, проливає світло на тоталітарний характер Платонового міста, в якому державні інтереси визначають життя кожного громадянина від добору його батьків, аж до могили. Платон трактує медицину як форму політики, або, за його власним висловом, він «вважає бога медицини Асклепія політиком»⁴. Мистецтво лікування, пояснює Платон, повинно мати метою не продовження життя, а керуватись лише інтересами держави, «Там, де править порядок, держава кожному призначає певну роботу, яку він повинен виконувати, а не лікувати все життя свої хвороби». Відповідно, лікар «не має права дбати про людину, що не може виконувати свої звичайні обов'язки, бо така людина не приносить користі ані собі, ані державі». До цього він додає міркування про те, що в такої людини можуть бути «діти, котрі, певно, так само хворітимуть», а відтак стануть додатковим тягарем для держави. (У похилому віці, попри свою зрослу ненависть до індивідуалізму, Платон знову згадує про медицину, але вже не так абстраговано. Він скаржиться на лікаря, котрий навіть до вільних громадян ставиться як до рабів, «даючи настанови, немов тиран, чия воля незаперечна, після чого підстрибує і біжить до іншого хворого раба»

⁵. Далі Платон вимагає м'якості й терпіння принаймні до тих хворих, що не є рабами.) Торкаючись проблеми використання брехні й обману, Платон твердить, що вони «корисні лише як ліки»⁶

, але правитель держави, наполягає він, не повинен вести себе наче той «пересічний лікар», що не має духу прописати сильнодіючі ліки. Філософ-цар як філософ обстоює істину, втім як цар він повинен «бути досить хоробрим», оскільки йому доводиться «часто вдаватися до брехні й обману» — заради добра підвладних, квапиться додати Платон. А це, як ми вже знаємо і знову бачимо з Платонового посилання на медицину, означає «для блага держави». (Кант якось зауважив зовсім з іншого приводу, що сентенція «Чесність — це найкраща політика» може й справді викликати запитання, тоді як думка «Чесність ліпша за будь-яку політику» — незаперечна⁷.)

Яку саме неправду Платон має на гадці, коли закликає правителів вживати сильнодіючі засоби? Р. Кроссман справедливо наголошує, що Платон має на увазі «пропаганду, засоби для контролю за поведінкою... переважної більшості підвладних»⁸. Звісно, Платон насамперед мав на думці саме це, але Кроссман, як мені здається, не правий, припускаючи, що пропагандистська брехня спрямована лише на підвладних, а правителі повинні бути повністю поінформованою інтелігенцією. Я, навпаки, гадаю, що абсолютний Платонів розрив з усім, що нагадує Сократів інтелектуалізм, не є таким очевидним, як у тому місці, де він двічі висловлює свою надію, що навіть самі правителі

, принаймні через кілька поколінь, можливо, будуть змушені повірити в його грандіозну пропагандистську брехню,— я маю на увазі його расизм, його міф про Кров і грунт, відомий ще як міф про Метали в людині та про народжених землею. Тут ми бачимо, що Платонові утилітаристські та тоталітарні принципи панують над усім, навіть над привілеєм правителя знати правду і вимагати, щоб її йому казали. Бажання Платона, щоб правителі самі вірили в пропаганду, коріниться в його сподіванні на посилення її благотворної дії, тобто зміцнення влади панівної раси і, зрештою, заборони всяких політичних змін.

II

Пропонуючи міф про Кров і грунт, Платон одразу прямо визнає, що це вигадка. «Що ж,— промовляє Сократ у «Державі»,— чи не слід нам вигадати якусь підходящу небувальщину, що в них, як ми нещодавно говорили, часом буває потреба? Якщо нам пощастить, то одна-єдина царствена неправда переконає навіть самих правителів, а як ні, то принаймні решту населення міста»⁹. Досить цікавим тут є використання терміна «переконати». Переконати когось повірити брехні означає, точніше, ввести кого-небудь в оману або містифікувати. Правильніше було б у дусі відвертого цинізму цього уривка перекласти: «якщо пощастить, то ми містифікуємо навіть самих правителів». Платон вживає термін «переконання» напрочуд часто, і його поява в наведеному уривку проливає світло й на інші фрагменти. Це слово, зустрінуте десь-інде, має попередити нас, що Платон має на увазі пропагандистську брехню, а надто, коли він обстоює твердження, що політик повинен правити «за допомогою як сили, так і переконування»¹⁰.