Відкрите суспільство та його вороги

Я вже згадував, що Фукідід і сам був антидемократом. Це стає очевидним, коли розглянути його опис Афінської імперії і прояви ненависті різних грецьких міст до неї. Афінське управління імперією, за його словами, сприймалося як анітрохи не краще за тиранію, а всі грецькі племена боялися тиранії. Передаючи громадську думку на початку Пелопоннеської війни, Фукідід м'яко критикує Спарту і вкрай різко висловлюється щодо афінського імперіалізму. «Загальні почуття народу безумовно були на боці лакедемонян, які оголосили себе визволителями Еллади. І міста, і окремі громадяни палали бажанням допомогти ім... усі обурювалися діями афінян. Одні бажали звільнитися від панування Афін, інші боялися потрапити під їхній гніт»¹⁴

. Найцікавіше, що це засудження Афінської імперії стало до певної міри офіційною думкою «Історії», тобто більшості істориків. Точнісінько так, як філософам важко відкинути Платонову точку зору, так й історики перебувають під гнітом Фукідідової точки зору. Як приклад, можна навести слова Е. Маєра (кращого німецького знавця цього періоду), який просто повторює Фукідіда, говорячи: «Симпатії освіченого світу Греції... відвернулися від Афін»

¹⁵

.

Втім такі твердження є лише вираженням антидемократичної точки зору. Багато записаних Фукідідом фактів — приміром, цитований уривок, що описує позицію ватажків демократичних та олігархічних партій,— показують, що Спарта користувалася популярністю не серед народів, які населяли Грецію, а серед олігархів, серед «освічених», як вдало висловився Маєр. Навіть Маєр визнає, що «демократично настроєні маси у багатьох місцях сподівалися на їхню перемогу»¹⁶, тобто перемогу Афін. Фукідідова розповідь рясніє прикладами, що доводять популярність Афін серед демократів та гноблених. Але ж кого цікавить думка неосвічених мас? Якщо Фукідід та «освічені» твердять, що Афіни були тираном, то вони — тиран.

Дуже цікаво, що ті самі історики, котрі вихваляли Рим за його здобутки, заснування всесвітньої імперії, звинувачували Афіни за спроби досягти чогось кращого. Той факт, що Рим мав успіх там, де Афіни зазнали поразки, не є вичерпним поясненням такого ставлення. Насправді, вони не засуджують Афіни через їхню невдачу, оскільки почувають огиду при самій лише думці про можливість успіху такої спроби. Вони вважають, що Афіни були жорсткою демократією, містом, де правили неосвічені люди, котрі ненавиділи і гнобили освічених, які, у свою чергу, ненавиділи своїх гнобителів. Але такий погляд — міф про культурну нетерпимість демократичних Афін — спростовується відомими фактами і насамперед приголомшливою духовною плодючістю Афін того періоду. Навіть Е. Маєр змушений визнати цю продуктивність. «Створене Афінами впродовж цього десятиліття,— каже він з притаманною скромністю,— рівноцінне одному з найплідніших десятиріч німецької літератури»¹⁷. Перікл, демократичний ватажок тогочасних Афін, був більше, ніж правий, назвавши їх «Школою Еллади».