Вигнання в рай (СИ)

Взагал то, Сергв була притаманна звичка, поринувши з головою в захопливу працю, забувати про жу й сон. Але зараз, як на диво, не зважаючи на те, що захоплений роботою вн був як нколи, пропрацювавши псля зустрч з Оксаною буквально пару годин, Сергй виршив пдкрпити сво сили - погамована ще зранку кухлем молока з куснем хлба плоть нагадала про сво потреби в ж досить вдчутно. Але захоплений творчстю Сергй все ж таки вдтягував вимушену перерву на снданок як тльки мг - аж поки, з категоричною вимогою йти сндати, до храму не зайшла баба Горпина, невдпорному натиску вн не в змоз був довго опиратися, та й чесно кажучи, сти хотлося по-зврячому. То ж не примусивши довго себе вмовляти, Сергй пшов до Горпини Степанвни вддав належне стравам, що вже чекали на стол.

- Просто неймоврно, - вдхилившись на спинку стльця й допиваючи на завершення снданку другий кухоль молока, промовив Сергй, - моя природа тут у вас наче налаштовуться вдповдно до загально природи живих стот: ранше я мг, забувши про сон вноч, заснути пд самий ранок прокинутися майже ввечер, мг, захопившись роботою, по деклька дб майже не спати й не сти, а тепер лг спати вчора майже з настанням темряви, встав сьогодн з постел разом з сонцем, надаюсь по саме нкуди, хоча робота захоплю мене даться мен як нколи - робота пдганя мене як нколи, а я, бачите, витрачаю час на те, щоб смачно попости та солодко поспати.

- Нчого, нчого, - заспокйливо вдповла Горпина Степанвна, прибираючи посуд з столу, - хто як сть, той так працю, знаш таку приказку. А для тако роботи, яку ти виконуш для нас, нам потрбен добрий працвник. ж вдпочивай стльки, скльки визначено Богом, виснажувати себе голодом втомою - йти проти Бога. А прийде час посту - я й сама тоб нагадаю, псного приготую. Все добре в свй час в свою мру, як заповдано Господом. А те, що ти саме зараз саме тут, як ти кажеш, почав жити й працювати правильно, то це значить, що на врному шляху ти, що Боже схвалення тоб в допомогу.

- Добре, добре, - якось задумано промовив Сергй, так наче, слухаючи Горпину Степанвну, думав про щось сво. - Бабуню, - раптом випалив, мов на щось врешт зважившись, - а скажть мен, Оксана, дочка отця Михайла, оця саме, оце вона - черниця?

- Оксана? - трохи здивовано перепитала Горпина Степанвна й поставила на стл горщик з залишками молока, який взяла була, щоб прибрати. - Та ти ж, наче й сам прекрасно знаш, що вона черниця, ти ж сам про це вчора мен казав.

- Та знаю, то я дйсно знаю, але як би вам це пояснити, - затнувся вн, пдбираючи слова. - Так якось це чернецтво, як би це сказати, не пдходить й, чи що. Якась вона така природна, така красива, така жночна, так залюбки й вдверто сплкуться з людьми й отриму задоволення вд можливост комусь допомогти, як батько. Така вона освчена й розумна, вищу освту ма. Та й взагал вона наче створена для життя серед людей, щоб нести людям радсть.

- Що правда, то правда, - лукаво-навна селянська хитринка заграла на обличч бабус, коли вона звернула на Сергя довгий допитливий погляд. - Я б теж бажала Оксаночц ншо дол, хоча це, може, й позбавило б Господа одн з найкращих, найщирших з його служниць. Але я думаю, що сам Господь би побажав Оксан щастя й дол в миру, в служнн людям.

- Так в чому ж справа, чому вона пшла в монастир?

- Чому вона пшла в монастир? - бабця трохи сумовито задумалася. - Коли Оксан було дванадцять рочкв, померла мама, Ольга Петрвна, залишились вони вдвох з отцем Михайлом, так що Оксана з самого дитинства стала господинею в дом, допомагала батьков в усьому, по господарству все встигала впорати, в школ добре навчалась. Вс любили, вс й щастя й дол бажали. хлопц в не закохувались, багато хто з хлопцв хотв би мати за наречену.

- Звсна рч, - згдливо похитав головою Сергй, - ще б пак.

- Та найдужче покохав Микола Бут. Старший вн вд Оксани. Коли Микола пшов служити до Арм, то Оксана ще в школ навчалась - просив чекати на нього з Арм. Вона, щоправда, й чекала таки чесно, нде н з ким някого зайвого слова не скаже було, не те щоб. А втм, скорше за все виходило на те, що Оксан просто в радсть було вважатися нареченою Миколи, аби нхто бльше до не клинц не пдбивав. Адже Микола, що вже красень то красень - високий, ставний, широкоплечий, могутнй як дуб, а що вже на лице красень, то вже й за сто верст такого красеня не знайдеш. Одне слово, найкращий хлопець у нас був Микола Бут на той час, та й зараз нхто йому не суперник. Нхто б не став до Оксани женихатись, доки вона ждала з Арм Миколу. А й тльки того й треба. Адже ж вся рч у тм, що сама Оксана нкого й не кохала, й було дуже затишно вважатися Миколиною нареченою, щоб нхто до не не залицявся даремно.

- А як же Микола?

- Та й Миколу вона теж не кохала.

- Нколи б не подумав, що Оксана така гордовита, черства, ба навть бездушна, - з доврливою розгубленстю звернувся Сергй, наче хотв, щоб його переконали в зворотному, - що навть покохати нкого не здатна.