Всемирная волновая история от 1600 г. по 1799 г.

Микола Аркас «Історія України-Русі»:

«Гетьман з старшиною домагався, щоб посли московські присягли за царя, що він вольності й порядки України порушати не буде й ворогам її не оддасть на поталу. Такий порядок був у Польщі, – тай скрізь, де свобода має бути забезпечена, – що новий король у-сам-перед складає присягу на закони й права, що буде їх додержувати, а тоді народ складає йому присягу, що буде його слухати й шанувати. На те бояре сказали, що вони сього не зроблять, бо Московський царь – „самодержець“ і присяги своїм підданим не складає. Нічого не поміг і приклад, що так, мовляв, роблять Польські королі, що завжди козакам присягали. Але нехай – казали бояри – люде не бояться: царь їх не видасть і всі вольності й права оборонить та збільшить. Ся несподіванка дуже здивувала Гетьмана і старшину. Не знали, що робити. Вийшли з церкви і радилися на подвіррі Тетері. Послали до Бутурліна, щоб таки присягнув, иначе військо буде вагатися і не схоче цареви присягати. Посли стояли на свойому. Довго так тяглося.»

По Д. Бантыш-Каменский «История Малой России», М., тип. Селиван-го, 1830:

«Генваря 17 приведены были к присяге в вечном подданстве России: Сотники, Есаулы, Атаманы, Козаки и мещане Киевские».

Г. Вернадский, М. Карпович «История России», 1943—1953:

«17 января казацкие офицеры, рядовые казаки, находившиеся в Киеве, и киевские горожане принесли клятву верности царю. Затем Бутурлин отправил своих представителей к митрополиту Сильвестру и архимандриту Лавры Иосифу просить их, чтобы они прислали людей, находящихся у них в подчинении (шляхту и горожан, как и домашних слуг), для принесения клятвы верности. Ответа не последовало. На следующий день Бутурлин направил одного из чиновников своего посольства Ивана Плакидина к Сильвестру и Иосифу и потребовал, чтобы люди, находящиеся у них в подчинении, немедленно были присланы для принесения клятвы под угрозой наказания. Сильвестр ответил, что эти люди находятся под его властью, и не пристало им давать клятву верности царю, Тогда Бутурлин послал дьяка Лопухина, чтобы тот призвал митрополита. Очередной раз Сильвестр отказался подчиниться. Лопухин был возмущен и не попросил у митрополита благословения, как того требовал древний обычай. Однако 19 января Сильвестр и Иосиф внезапно изменили свое решение и позволили подвластным им людям принести клятву.»

Рис. 11. Михаил Хмелько «Навеки с Москвой, навеки с русским народом», 1951 г.

18 февраля 1654 г. н. с. Франция: умер Жан Бальзак – писатель, лидер литераторов