Засаднчі міфи ізраїльської політики

Великі містеріальні епопеї Африки, такі як "Кайдара"; невідомі автори книги про вихід ацтекських племен; Ґете, що все життя працював над "Фаустом", міфом про свободу європейського XIX століття; Достоєвський, що в "Ідіоті" в образі князя Мишкіна дав новий варіант життя Ісуса, руйнівника всіх ідолів сучасного життя, подібний з іншим варіантом життя Ісуса — пригодами Дон Кіхота, цього лицаря-пророка, що невпинно боровся з усіма установами століття, коли народжувалося нове царство грошей і великодушність без страху і докору могла привести лише до розчарування та невдачі, - все це лише деякі приклади тієї "Легенди століть", якою ще раз призвав людей до пробудження Віктор Гюго.

Всі вони разом становлять справжню "священну історію" людства, історію величі людини, що затверджує себе навіть у результаті невдалих спроб, всупереч звичаям і законам.

Те, що називається "Історією", пишеться переможцями, володарями імперій, спустошувачами землі, фінансовими стовпами багатств світу, що використовують геній великих винахідників, учених і техніків для досягнення свого економічного та військового панування.

Це їхні сліди залишилися на кам'яних монументах, фортецях, тріумфальних арках, палацах, у хвалебних одах на їхню честь, у зображеннях, викарбуваних на каменях у Карнаці, у кольорових барельєфах, що оспівують жорстокості Рамзеса, в апологетичних спогадах літописців, начебто Гібера де Ножана, співака хрестових походів, у спогадах хижаків влади, начебто "Записок про галльську війну" Юлія Цезаря або "Спогадів на Св. Олені", у яких Наполеон в доброзичливому викладі Лас Каза вихваляється своїми досягненнями, після яких Франція стала менше, ніж була до того.

Ця історія не гидує й послугами міфів, прив'язуючи їх до своєї переможної колісниці.

б) Міф, замаскований під історію, і його політичне використання

Читання даної книги не повинне внести ніякої релігійної або політичної плутанини. Критика сіоністської інтерпретації Тори і "історичних книг" (особливо книг Ісуса Навина, Самуїла і Царств) жодною мірою не означає недооцінки Біблії і її внеску в епопею гуманізації та обожнювання людини. Жертва Авраама — вічний взірець відмови людини від своєї тимчасової моралі і крихкої логіки в ім'я безумовних цінностей, які роблять їх відносними, так само як Вихід залишається символом боротьби проти всякого рабства, непереборного божественного заклику до волі.

Те, що ми відкидаємо, — це сіоністське прочитання цих текстів — вузько-племінне і націоналістичне, що зводить велику ідею союзу Бога з людиною, з усіма людьми і його присутністю у всьому до самої злобливої ідеї в історії людства: до ідеї народу, обраного приватним і упередженим богом (тобто ідолом), що виправдує заздалегідь всі захоплення та вбивства. Немов у світі не існувало іншої "священної історії", крім історії жидів.

З мого викладу, кожна частина якого підкріплена посиланням на джерела, ні в якій мері не випливає ідея знищення держави Ізраїль, а лише його десакралізація; ця земля, як і будь-яка інша, ніколи не була обіцяна, але завойована, як земля Франції, Німеччини або США, в результаті відповідного розкладу історичних сил у кожному столітті.

Мова йде не про те, щоб без кінця переробляти історію під гарматні залпи, а лише про просту вимогу до всіх дотримуватися міжнародних законів, а не увічнювати закон джунглів.

Що стосується Близького Сходу, мова йде просто про виконання рішень про розділ, прийнятих ООН по закінченні війни, і резолюції № 242, що забороняє шматування кордонів сусідніх країн і захоплення їхніх водних джерел та наказує звільнити окуповані території. Створення в незаконно окупованих зонах поселень, охоронюваних ізраїльською армією та збройними поселенцями, це фактичне продовження окупації, яка робить неможливими справжній мир і стабільне мирне співіснування двох рівних і незалежних народів, мир, символом якого могло б стати загальне шанування, без претензій на виключне володіння, Єрусалимом, місця зустрічі трьох авраамічних релігій.

Так само критика міфу про Голокост не зводиться до підрахунку числа жертв. Переслідування навіть однієї людини за його віру або етнічну приналежність так само є злочином проти всього людства.

Але політична експлуатація однією державою, яка не існувала, коли відбувалися ці злочини, довільно перебільшених цифр у спробі довести, начебто страждання одних не йдуть ні в яке порівняння із стражданнями всіх інших, і сакралізація Голокосту (уже самим цим релігійним терміном) мають на меті змусити забути про ще більш жорстокі випадки геноциду.

Найбільшу вигоду із цього витягли сіоністи, що зображують себе винятковими жертвами, що створили на цій хвилі державу Ізраїль і, незважаючи на 50 мільйонів убитих на цій війні, також претендують на роль чи ледве не єдиних жертв гітлеризму, що нібито ставить їх вище законів і легалізує всі їх зовнішні та внутрішні злочини.