Живий звук

Устав, пройшовся по палаті. Став біля підвіконня. Якийсь час мовчки роздивлявся березневі сутінки. Випитий коньяк додавав дещицю куражу.

Треба спробувати.

Зібравшись з духом, я взяв мобільник, знайшов в адресній книзі потрібний телефон, набрав номер. Відповіли після четвертого виклику.

– Це Ігор Варава, добрий вечір.

– Привіт, – озвався президент фінансової групи «Південь» Григорій Захаревич. – Я вчора повернувся з-за кордону і дізнався, що один журналіст допоміг міліції в боротьбі з наркомафією. Ви знаєте такого?

– Боротьба безкомпромісна, – погодився я. – А журналіст – лише скромний та небайдужий громадянин. Він не міг учинити інакше. Ще він може дівчинку врятувати, яка тоне, бабусю через дорогу перевести, пенсіонеру за кефіром сходити…

– У цього журналіста маса чеснот, – відзначив Захаревич. – Ви у справі?

– Так. Коли ми останній раз прощалися, ви просили дзвонити, коли я щось надумаю. Були якісь пропозиції з вашого боку…

– Звичайно. Вони в силі. Особливо після того, що сталося. Я навіть готовий оцінювати вашу роботу дорожче.

– Тоді давайте зустрічатися.

– Не питання. Коли?

– Відпустять лікарі – днів через три.

– Щось серйозне? Може, допомогти?

– Хіба запаяти тріщину на ребрі.

– Вам хочеться чогось більш спокійного, ніж лови нарко-баронів?

– Можливо. Але є одна тема… Бартер. Так би мовити, послуга за послугу. До речі, тема економічна.

– Слухаю.

– Треба допомогти одному підприємцю з Чернівців. Вашого впливу досить, аби просунути потрібну йому публікацію в якусь серйозну київську газету?

– Писати ви будете?

– Я. Матеріалу вистачає.

– О'кей. При зустрічі поговоримо. Думаю, все у нас вийде…

Київ

2008 р. січень-червень