Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза

Зневіра за першої невдачі

спіткає багатьох. Ми їй до того часу підвладні, доки не упевнимося остаточно і досвідом, і розумом, і прикладами, що перша невдача зовсім нічого не означає. Невдачі посилаються нам для того, щоб спонукати нас краще й уважніше роздивитися те саме діло, щоби будити наш ум і розсувати йому поприще. Всі наші невдачі походять від нас самих: ми чи поспішили, чи пропустили що-небудь, чи не роздивилися всіх якостей тих людей, з котрими нам випало мати справу. А тому, помолившись, слід знову почати ту саму справу, виправивши всі свої попередні помилки. Якщо ж знову станеться невдача, знову помолитися Богу, знову роздивитися всі обставини, знову виправити всі нові наші упущення — і, поблагословившись, бадьоро й весело взятися знову до діла. Люди великі тому зробилися великими, що не бентежились ніяк від першої невдачі, і не тільки від першої, а навіть від кількох, — і тоді, коли інші, бачачи їхнє терпіння, сміялись з них, наче з безумних, вони з новим запалом брались до свого невдалого діла й врешті досягали в ньому успіху повного. Невдачі не для перешкод нам даються, а для напоумлення.

І найрозумніша людина, не наробивши спершу дурниць, не зробиться розумною людиною.

Іноді невелика зневіра обсідає нас за різних дрібних неприємностей, іноді вона приходить невідомо від яких причин, просто від утоми душевної. Тоді для нас корисними бувають просто розваги, бесіда з близьким другом, з такою істотою, котра нас любить любов’ю вищою, а не пристрасною. Котра і нам самим могла б дорікнути, але разом з тим і втішити нас тихою, заспокійливою для душі розмовою. Котра, люблячи нас, була б разом з тим також безпристрасною і до тих, котрі нас не люблять. Ще корисніше буває в такі хвилини, забувши зовсім про себе, про свої власні біди та неприємності, відшукати стражденних з тим, щоб допомогти їм не однією грошовою допомогою, а душевною підмогою, проливаючи розраду на душевні болі. Хто сам терпів, той щасливець: він знає, як допомогти іншому. Такий засіб має дивовижний вплив на власну нашу душу. Після нього спокій раптом сам собою воцаряється в нас.

Зневіра, котра находить на багатьох людей при розмислах про нинішнє, минуле і майбутнє своє становище, показує тільки те, що вони ще мало роздумували, ще не вміють входити у смисл і значення подій. Та як тільки починаємо ми прозрівати смисл всякої події, тоді наповнюємось уповні однією вдячністю до Бога, бачачи, як усе, що тільки трапляється, трапляється для блага нашого. Ніяк не можна сказати, що такий-то час нашого життя був кращим тому тільки, що ми були тоді спокійні й менше тривожились усілякими бентежностями. Душевний сон ніяк не можна назвати прекрасним станом. Правда, ми не відчували тоді тривог; але зате ми не відчували найбільших утіх душевних. Нам не було поприща показати красу, велич душі, терпіння, твердість, жар істинної молитви, віру істинну в Бога, любов істинну, тобто не поверхову, а глибоку, яка вміє_ віддати перевагу головному

перед нікчемним, внутрішньому перед зовнішнім. Словом, для нас не було б подвигів, за які нагороди небесні готуються людині; бо Бог невимовно милостивий до людини і вживає всіх засобів, щоб доставити їй більше й більше блаженства. Все цілковито залежить від нас. Всяке наше становище, найбільш скрутне, ми можемо обернути на найбільш щасливе, варто тільки почати й молитися, а Бог уже допоможе й закінчить. Тому-то чим печальніші обставини, тим по-справжньому ми повинні ще більше радіти за майбутнє, значить, тільки поприще перед нами розсувається, більше горизонту для діл і подвигів відкривається. Якщо ж збентежить нас на часину думка, що ми безсилі боротися на такому поприщі, то ми повинні одразу згадати, що безсилим-то й допомагає Бог. Все з метою. Всюди чекає на нас благополуччя. Чи поставлені ми серед людей поганих, з котрими нам важко жити? Ми, певно, поставлені для того, щоб з часом за нашого посередництва вони з поганих зробилися кращими. Найбільший подвиг, котрий більше за все приємний Богові! Бо не стільки Йому угодне саме життя праведного, скільки угодне прекрасне життя наверненого грішника. Тож-бо, беручи скільки-небудь участь у тому, щоб зробити інших кращими, ми робимо для Бога найприємніше, що тільки можна для Нього зробити. Тож, не думаючи про свої власні бентежності, ми повинні думати тільки про те, як би зробити побільше добра тим, котрі нас бентежать. А роблячи добро, ми повинні пам’ятати, що воно повинно бути душевним добром, тобто не тим, яке приносить хвилинне задоволення, і тому нічого нам дивитись на те, чи сварять нас, чи платять нам невдячністю, чи сприймають саму справу не в тому вигляді, як вона є. Потім вони дізнаються і зрозуміють. Усе потім переміниться і принесе подвійну та потрійну вигоду. І тому, помолившись, ми повинні діяти сміливо: майбутнє в наших руках, якщо ми постараємось самі бути в Божих руках.

<Про вдячність>[255]