Знак Саваофа

— Я скорпiон, — виголосив батюшка, задоволено погладив великого хреста i замрiяно подивився на мiсто, що розпласталося в покорi бiля туманiючих пагорбiв. Вже свiтало. Смужку неба над дахами важко було визначити, але чорний дим вiд велетенських, як доiсторичнi тварини, будинкiв, розповзався провулками. Iлона зараз бажала заснути. Мати говорила, так, клята матуся, нi, мама це святе, але ця недотрахана курва говорила, що краще б заснути та не прокинутися. Бачили дурочку? Наталi з невинними очима святостi дрiмала поруч з Андрюхою Лямуром. Монахи раз вiд разу прикладалися до велетенської пляшки пiдробного вiскi, купленого в «Iнтуристi»; йшов кiнець 1991 року.

Потiм авто вивернуло на Подiл. Собацюра лизькає жадiбно воду з калюжi. Сморiд, густий, всмоктаний у цей район, як донор, не змiнився: повсюди зеленi вiд плiсняви недоїдки, псота чамкала синi тельбухи бiля Житнього ринку. Нiчого не змiнилося. Вошивi безпритульнi. Весь свiт у паршi, солодкiй, смердючiй, а прийде бо-час… I лопнуть синiми тельбухами — в цьому навiть пафос iснує, живиться падлюче. Рогатi, кострубатi. Ранiше такого не було. Засвербiло у носi. Чи розумiють вони скотську свою натуру? Вона вiдчула вiдразу, вперше у життi, — до всього. Яма депресiї натягла на неї лантуха. В цьому щось є, в цих людях, але вони, напевне, живуть краще, нiж її, Iлонина, сiмейка. Свiт притягується вiд одного полюсу до iншого. Заздрять злидотi, яка зла вiд недоїдання; iншi злi, що їм мало. Скрiзь палали кiоски або чорнi їхнi остови. Люди дiлом займаються, а не проциндрюють батьковi грошi. Заворушилося десь в глибинах цього незмiнного свiту, i суча яснiсть передалася, напевне, їй. I вона нiчого не зупинила, а пустила далi потоки чужорiдних, фi, слизьких думок, небезпечно балансуючи на своїх почуттях. Нарештi вона знайшла в глибокiй ямi депресiї вихiд. Праця. Ось що її вiддiляло вiд зовнiшнього свiту, а про внутрiшнiй нiякого хрiна не тямила. Вiн, той свiт, проживав у її тiлеснiй оболонцi, як мавпа у клiтцi, їй треба було чимось займатися. Здоровий секс нiкому не заважає. Але банани теж нашармака нiхто не дає, навiть у зоопарку. I присутнi знову набули для неї якогось змiсту, проливаючи в її внутрiшнiй свiт небаченi фарби. Прекрасно жити, коли ти живий, вдихаєш густе, як кисiль, повiтря. Чудесно бiжить прохолода затишку, чудово.

— Ну, що там зараз? — дивлячись на трасу, зголосився Лямур.

— Iдемо до «Каштана».

— Одягати Наталi. Ми пiдшукаємо найшикарнiше, що є в цьому мiстi.

Вони летiли на розбитому авто отця Радонiя, радiсно вигукували, з насолодою перебиваючи одне одного, як змiнюється мiсто, як чорт все вилизував. Ха, добре помiтили, — проникливiсть розуму — ознака духовностi, саме так, духовностi та могутнього iнтелекту. Дорога розчинялася, як хто її окропив сiрчаною кислотою. Потiм проминули Самсона, що колись дзюрив водою чи то з рота, чи то з прутня, але у темрявi не розбереш, а ще вони тут не були цiлу вiчнiсть; проїхали упродовж бiлої стiни Торговельного Центру, повз обшарпанi, але вже де-не-де з наведеним глянцем, як попороховiлi старушенцiї, будинки. Батюшка одiрвався на якусь мить вiд гороскопа i пророчив, дивлячись на новенькi будинки серед обтрухлявiлих єврейських халуп:

— Наче в писок плюнули!

I знову утупився в тлустий том гороскопа, що вициганив, а мо', й поцупив з архiвiв. Батюшка вiрив у все: у чорних котiв, у жiнок, у щурiв, азбуку, в лiтературу, горiлку, особливо у посний день так з оселедчиком або смаженим на цибулi криваво-червоним м'ясом. Щодо Бога, то кожному вибирати. Пiди розберися, де те добро. Принаймнi остання думка належала батюшцi. Вiн прямо втупився у свiй гороскоп, i видавалося, що очиська ось-ось вилетять на пожовтiлий архiварний фолiант.

Iлонi знову перехотiлося працювати. Вона безцеремонно залiзла до кишенi Душечки, дiстала срiблястого слоїка i намастила ясна кокаїном.

— Вiд карiєсу допомагає, — хихикнув через плече Лямур.

— Завтра ти звiльнений, — мертвим, загробним, без iнтонацiї голосом промовила вона i зловила себе на тому, що її збуджує власний вуркотливий голос, що набирає високого контральто потойбiчного;