Знак Саваофа

— Нафiг тобi? — вона полюбляла похабнi словеса, вiддаючи данину модi бритих браткiв, якi вже починали поволi сходити на пси, поступаючись мiсцем другому ешелону колишнiх компартiйникiв, словом, тих, якi ноги першим у банях мили i плескали в долонi з криками «одобрям», «одобрям». Зосима викрутився, але Iлона сама не переставала шукати Лямура. Вiн був їй потрiбен. Як мужчина вiн вже не цiкавив її, — Iлонi Андрiй Побiденко потрiбен був у якостi спецiалiста. Їй обридли пустощi, любощi, а тому вона вирiшила вiдкрити свою справу. Жiноча iнтуїцiя розвиненiша набагато краще, нiж аналiтичний розум мужчини. Але яку роль повинен виконати Лямур, вона приховувала навiть вiд себе. I з того часу вони нишпорили один за одним: у порухах, ловили на словах, на поглядах. Iлона зовсiм не вiдала, для чого потрiбний Лямур Зосимi. Вона шукала уперто, з вiдвертим цинiзмом, знаючи наперед, що це пряма дорога в землю. Миколай тим часом входив у раж. Його одержимо несло, забивало подих так, що аж розривало легенi. Його мета була надто близько, щоб вiдмовитися вiд своєї задумки, щоправда, вiн про це i не помишляв. Не припускав думки, що можна повертати назад. Вiн був принциповий, як полiтичний вождь третього свiту. Вiн, видавалося, помолодшав, рум'янець розливався по обличчю, нагадуючи рожеве райське яблуко, очi горiли, як у натхненного поета-початкiвця або адвоката, що законiв знає, манiпулює життям i смертю, бо переконаний у своїй правотi. Iлона досить швидко, витративши великi грошi, вiдшукала Лямура. А Зося, цокаючи зубами вiд переляку, дриготiв тiлом, пiдперши колiнами пiдборiддя, стовбичив бiля вiкна, тримаючи в руках телефон, спостерiгав за Лямуром, дзюрячи дуже часто в штани.

Усе, що складало свiтогляд Миколая, вже давно втратило сенс, але саме це наповнювало його життя. Це ще одна з формул людського iснування. Може, кредо. Темна завiса на очах людини. I яким би генiальним психоаналiтиком Миколай не був, але причини його iснування, негараздiв знаходилися в горiшнiх сферах. Вiн не був поверховим атеїстом. Вiн цiкавився i добре розумiвся в питаннях релiгiї, але сприймав її як замудру казочку, а потiм викинув геть до смiттєбака Бiблiю разом з томами Карла Маркса i Владiмiра Лєнiна. Вiн клав усе це на одну площину, але, розпалившись тактичною пiдготовкою вбивства, вiн несподiвано упав у вiдчай, страшну вологу, темну, як льох, яму, коли вiн вештався вулицями, пiдгрiбаючи пiдборами листя, вiн загорлопанив, пiднявши голову догори, до неба, з вiдчаєм i проханням:

— Господи! Допоможи!

Що вiн просив у Господа Бога уперше в життi, мабуть, можливостi швидше виконати свiй задум. Його екзальтованiсть доводила до межi.

Але придурком Миколая не можна назвати, пiдстав поки ще не було. Це щось подiбне до того, коли вже дорослi самотнi мудаки займаються онанiзмом, але нiхто не розповiдає про такi речi одне одному. Народ соромився солодiйства, а мiг в один мент безпричинно вхоркати людину. Ходили чутки з давнiх-давен, що вiд суходрочки станеш iмпотентом. Тож коли випадає нагода, коли приходить час, то людину роздушать, як комаху, аби тiльки не застали за рукоблудством. I Миколай вирiшив вдосконалити тактику одного вбивства. Єдиного, чого вiн в цьому життi не скуштував. Вiн поназбирував лiтератури по кримiналiстицi та схiднiй езотерицi, з естетичною насолодою вишукував знаряддя, оригiнальне, щоб це було насправдi вишукано. Патологiчний убивця? В кожному сидить тяга до насильницької смертi. Навiть у самогубцiв. Невикористана патологiя, що вiдшукала найуразливiше мiсце. А потiм приходить вона, смерть, i сiдає перед тобою чорний чоловiк. I все — ти на мотузцi або в рiчцi з напiвдохлими окунями.

Вiн не поспiшаючи одягнувся, тричi перев'язав краватку, начистив до неймовiрного блиску штиблети; на манжетах — золотi запонки, потiм пройшовся кiмнатою, заглянув у синю воду басейну, вiдтак подався в кухню, налив собi склянку iталiйського вина, випив, пiдвiв голову i побачив павука, що спускався по павутинцi.