Зустріч з тайфуном

Кімната, в якій ми варимо каву, досить-таки захаращена. Книжкові полиці вздовж двох стін (на полицях упереміж книги й іграшки). Чимала електронно-обчислювальна скриня; на ній спить обідраний плямистий кіт. Верстат, завалений інструментами. Стіл з якоюсь напівзібраною електронною тумбою.

Я переглядаю книжки. Хаос. Лише на одній полиці порядок: тут книжки, що стосуються проблеми повернення. Я беру навмання томик в акуратній муаровій палітурці і відкриваю на тій сторінці, де лежить закладка.

“Всі ці проекти подорожі по Всесвіту — за винятком польотів всередині сонячної системи— варто викинути в кошик на сміття”.

Ого, як енергійно! “Радіоастрономія і зв’язок через космічний простір” Парселла. Гаразд, візьмемо щось інше.

“Неможливо обминути ці труднощі, і нема ніякої надії подолати їх…”

Це монографія Хорнера про міжзоряні перельоти. А ще? Фантастичний роман.

“При велетенському розриві у часі втрачається сам сенс польотів: астронавт і планета починають жити відірваним, марним одне для одного життям”.

— Підбадьорююче читання. Навіщо ти це колекціонуєш?

— А як же? — дивується Антена. — Потрібно знати, як міркують інші…

Міркують! Мене в таких романах дратує, що там якраз не міркують. Автор довго запевняє, що ось академік А. надгеніальний, а професор Б. надмудрий, потім воли починають розмовляти — і що це за наївне базікання!

— Тут є свої труднощі, — каже Антена. — Сучасник Едгара По міг повірити у повітряну кулю на дві тисячі осіб і не повірив би в літак. Бачиш, які хитрощі…

Я машинально перебираю книги. “Чорна хмарина” Хойла.

“Мало цікавого можна придумати, наприклад, про машини. Очевидно, що машини і різноманітні прилади будуть з часом ставати дедалі складніші н досконаліші. Нічого несподіваного тут нема”.

Хойл вважає, що це аксіома: нічого несподіваного у розвитку машин не передбачається.

— Ти пошукай ось там, — Антена показує на верхню полицю. — Погортай Сергійкову книгу; він за неї доктора дістав. Нічого не можна зрозуміти — латина і все такс інше. Майбутнє світило хірургії. Там і обидві твої книги.

* * *

Антена вчився з нами лише рік, а пам’ятає майже всіх; цього я не чекав.

Отже, Сергійко став доктором. Чудово! Зцілитель і захисник бродячих собак нашого району…

Не так просто добратися до верхньої по лиці, вона під самою стелею. Я лізу на підвіконня — і бачу мікроскоп. Вій стоїть у самому кутку, за книгами. Добрий старий мікроскоп, подарований Антені чотирнадцять років тому.

Тоді, коли ми розсипали приймачі і через це зірвалися уроки, завуч виголосив гучну промову. В ній згадувалися четвірки з поведінки і було намальовано досить переконливу картину нашого похмурого майбутнього. На закінчення завуч заборонив Антені робити маленькі приймачі. “Ми обладнаємо для тебе герметичний закуток у майстерні, — пообіцяв завуч. — Там, будь ласка, роби що хочеш, а без спецумов дозволяю збирати лише великі приймачі. Завбільшки з книжкову шафу, не менші”.

З того часу Антена почав якось дивно поглядати на книжкові шафи. На автобуси і тролейбуси він також дивився дивно. А одного разу я помітив, як він зачудовано розглядає висотний будинок на площі Повстання.

Якось, коли ми поверталися зі школи, Антена промовив:

— Знаєш, можна виліпити такий великий приймач, що він одночасно виявиться і найменшим.

Я вирішив, що Антена винайшов надувний приймач. Справді, чому б при появі завуча не збільшувати розміри приймача?

Ми прийшли до Антени додому, і тут виявилось, що справа не в надувних приймачах. Антена вийняв з кишень свій радіомотлох, попорався хвилин двадцять, потім оголосив:

— Зараз ти сидиш всередині трилампового приймача. Кинь книжку, адже це така мить…

Він був дуже задоволений з себе, а те траплялося рідко.

— Ось, квартира замість коробки. Обидві кімнати, кухня і ванна. Це дуже просто. Були б лампи і дріт, схему можна зібрати з будь-яких предметів. Бачиш квіткові горщики? Вони замість опорів…

І я зрозумів, що Антена не жартує. Приймач насправді великий, а місця не займає. Щоправда, звук був якийсь скрипучий. Антена бігав по кімнатах, розтягував дріт, виймав продукти з холодильника, який також входив у схему…

Ми не стали готувати уроків, а вирішили поблукати містом, і Антена вигадував усілякі приймачі. За ідеєю, твердив він, можна зліпити приймач з будь-чого. Спочатку він прикидав, чи вдасться пристосувати для приймача шкільне приміщення. Тут, одначе, виникли труднощі з дахом. Антена сказав, що він зроблений не з того матеріалу і взагалі краще використати більші об’єкти. Ми пішли до метро — підбирати придатний мікрорайон. Але дорогою Антена заявив, що нічого не вийде: від транспорту і взагалі від ліній електропередач буде безліч перешкод. Ми трохи посиділи в садочку, і Антена, щоб розвіятись, зробив приймач з чотирьох берізок, двох лавок і квіткової клумби.

— Це все-таки більше за книжкову шафу, — сказав він. — І взагалі дрібниця, протримається до першого дощу. Або до ранку. Роса вранці буде. Давай послухаємо спортивні вісті.

* * *