zvijani-vitrom-1

Таж так багато було подій, про які вона може почати розмову словами: “А пам’ятаєш?..”! Так багато дорогих згадок, що могли б оживити в його пам’яті ті чарівні дні, коли вони роз’їжджали по всій окрузі, безтурботні, мов діти,- ті дні, коли ще не з’явилася на сцені Мелані Гаміль- тон! І коли вони говоритимуть про це, вона, можливо, вичитає в очах Ешлі проблиск давнього почуття, якийсь натяк, що попри ту перепону, якою став між ними його шлюб з Мелані, він досі кохає її. Що він кохає її так само гаряче, Як і того дня, коли на пікніку з уст у нього зірвалося зізнання. Вона не замислювалася, що буде далі, коли Ешлі прямо скаже їй про своє почуття. З неї вистачить і того, що вона упевниться в його коханні… Так, вона готова почекати, нехай собі Мелані натішиться притисканням до його плеча й слізьми. Її час ще прийде. Та й що врешті-решт ця Мелані може знати про кохання?

- Дорогенький, у тебе вигляд, як у голодранця,- мовила Мелані, коли перше збудження уляглося.- Хто тобі лагодив форму, і чому понашивали на ній сині латки?

- А я думав, що виглядаю цілком хвацько,- відказав Ешлі, оглядаючи своє вбрання.- Порівняй лиш мене з цими ось ланцями, і ти зразу оціниш мене належним чином. Форму лагодив мені Моз, і дуже добре з цим

упорався, коли зважити, що до війни він і голки в руках не тримав. А щодо синіх латок, то якщо маєш вибирати: або дірки на штанях, або клапті з мундиру супротивника… власне, тут і нема ніякого вибору. А замість того щоб обзивати мене голодранцем, ти ще дякуй небу, що я не прийшов додому босоніж. Тиждень тому мої чоботи остаточно розвалилися, і я мусив би вертати додому, обмотавши ноги мішковиною, якби не пощастило нам підстрелити двох вивідачів-янкі. Чоботи одного з них виявились якраз на мене.

І він витяг свої довгі ноги у приношених високих чоботях, аби всі могли ними помилуватись.

- А ось мені чоботи другого не дуже підійшли,- докинув Кейд.- Вони на два номери менші за мій розмір, у них я мов калічка. Зате, правда, вернуся додому пристойно взутий.

- Але ти не подумав, живолуп нещасний, що комусь із нас вони краще б придалися,- сказав Тоні.- У нас, Фон- тейнів, ноги маленькі, як у справжніх аристократів, і нам вони були б саме якраз. Сили пекельні, та мені сором на очі матері показатись у цих шлапаках! До війни вона й чорнюкові не дозволила б таких узути.

- Не журися,- заспокоїв його Алекс, кидаючи погляд на Кейдові чоботи.- Ми стягнемо їх з нього у поїзді, поки їхатимем додому. Перед очі матері стати - це ще нічого, але щоб мене чор… я хочу сказати - мене не дуже тішить, що Діміті Манро побачить, як у мене пальці вилазять.

- Але ж це мої чоботи! Я перший про це заявив,- заперечив Тоні, вже суплячись на брата. На щастя, втрутила- ся Мелані і, упереджуючи можливу бійку, якими так славились Фонтейни, поспішила вкоськати обох.

- Я хотів похвалитися перед вами, дівчата, широкою бородою,- заявив Ешлі, засмучено потираючи підборіддя, де ще видніли подряпини від бритви.- Така була розкішна борода - коли хочете знати, незгірша, ніж у Джеба Стюарта чи Натана Бедфорда Форреста. Але коли ми прибули до Річмонда, ці два лобурі,- він показав на Фонтейнів,- вирішили, що як вони обдерли свої бороди, то й мені треба так само. Вони схопили мене й так обчухрали, що я ще дивуюся, як це й голови заразом не стягли. А вуса я врятував тільки тому, що втрутилися Евен і Кейд.

- Ото маєте, місіс Вілкс! Ви повинні подякувати мені. З бородою ви його не впізнали б і на поріг би навіть не пустили,- сказав Алекс.- Це ми йому зробили на знак

вдячності, що він закинув за нас слівце патрулеві й не дав нам сісти в буцегарню. Скажіть тільки слово, то ми зараз лее й вуса йому обчикрижимо ради вас.

- Ой ні, дякую вам! - поспішила Мелані, перелякано хапаючись за Ешлі: ці-бо смагляві спритники ладні були на всяку капость.- Вуса якраз дуже йому личать.

- Що то воно кохання,- сказали Фонтейни, глибокодумно киваючи один одному головою.

Коли Ешлі вийшов надвір одвезти хлопців на станцію в колясці тітоньки Туп, Мелані схопила Скарлет за руку.

- Його форма в жахливому стані, правда? А чи дуже він здивується, коли я подарую йому новий кітель? Шкода, що не вистачило тканини й на бриджі!