zvijani-vitrom-1

Скарлет присіла на нижню сходинку й спробувала взяти себе в руки, заходившись міркувати про те, чим скінчилась учорашня битва та що сьогодні діється на фронті. І треба ж таке - за кілька миль від них триває такий бій, а вони нічогісінько не знають! І яка дивна тиша стоїть на цій безлюдній околиці міста, зовсім ке схожа на те, що тут діялося в день битви над Персиковим струмком! Будинок тітоньки Туп був одним з крайніх на північній околиці Атланти, а бої нині точилися десь далеко на південь від міста, тож і не проходили тут швидким маршем військові підкріплення, не проїздили санітарні карети, не шкутильга- ли з передової поранені. Скарлет подумала, що все це, мабуть, відбувається на південних околицях міста, і в душі подякувала Богові, що вона не там. Ось тільки шкода, що всі сусіди, крім Мідів та Меррівезерів, повиїжджали: їй було тепер так тоскно й самотньо. Якби хоч дядько Пітер залишився - вона послала б його до штабу довідатись новини. Хоча, коли б не Мелані, вона й сама, не барячись, подалася б до середмістя і все розвідала, а так Мелані не можна покинути до приходу місіс Мід. А чого вона не йде? І де Пріссі поділась?

Скарлет підвелася й вийшла на веранду, нетерпляче вдивляючись, чи не побачить кого, але будинок Мідів заступали зарості дерев за поворотом вулиці, і взагалі ніде не було видно ані душі. Через деякий час нарешті показалася Пріссі - вона йшла сама, так неквапливо, немов мала цілий день перед собою, і метляла спідницею з боку на бік та озиралася через плече, як воно в неї виходить.

- Повзеш, як слимак! - гаркнула на неї Скарлет, коли та наблизилася до хвіртки.- Що місіс Мід сказала? Коли вона прийде?

- Її там нема,- відповіла Пріссі.

- А де вона? Коли вона буде вдома?

- Та бачте, мем,- сказала мала негритянка, неможливо розтягуючи слеша, аби надати більшої ваги своєму повідомленню.- їхня куховарка каже - міс* Мід рано- вранці поїхала, бо молодого місте’ Філа поранено, і вона забрала повіз, і старого Талбота, й Бетсі, й усі вони поїхали привезти його додому. Куховарка каже - він тяжко поранений, і міс’ Мід не зможе сюди прийти.

Скарлет втупилася в Пріссі й насилу стримувала себе, щоб не шарпонути її за плечі. І чого це негри завжди пишаються, приносячи лихі вісті?

- Та не стовбич тут як стовп! Збігай до місіс Мерріве- зер і попроси її прийти або прислати свою няньку. Гайда, швидко.

- А їх там нема, міс Скарлет. Я як вертала, заглянула туди на хвилинку до їхньої няньки. Так їх там нема! І дім замкнено. Мабуть, вони у шпиталі.

- А, то он де ти так довго барилася! Коли я посилаю тебе кудись, треба туди йти, куди сказано, а не застрявати десь “на хвилинку”. Збігай тоді…

Скарлет урвала мову й задумалась. Хто з їхніх знайомих був у місті, що міг би стати в пригоді? Хіба місіс Елсінг?

Правда, Скарлег вона недолюблювала, але до Мелані завжди була прихильна,

- Збігай до місіс Елсінг, поясни їй усе до ладу й попроси прийти. І послухай, що я тобі скажу, Пріссі. Місіс Меллі має ось-ось родити, і будь-якої хвилини буде потрібна твоя поміч. Отож бігом - одна нога там, а друга тут.

- Добре, мем,- сказала Пріссі, обернулась і черепашок) ходою посунула до хвіртки.

- Та швидше ти, сновидо!

- Добре, мем.

Пріссі ледь-ледь прискорила ходу, а Скарлет вернулася в дім. І знову завагалась, перш ніж піднятися нагору до Мелані. їй же треба буде пояснити, чому місіс Мід не прийде, а вона може розхвилюватись, почувши, що Філа тяжко поранено. “Та нехай уже, збрешу там щось”,- подумала Скарлет.

Ввійшовши до кімнати Мелані, вона побачила, що таця з їжею стоїть незаймана. Мелані1 лежала на боці, обличчя біле, мов полотно.

- Місіс Мід у шпиталі,- пояснила. Скарлет.- Але прийде місіс Елсінг. Тобі що, погано?

- Не дуже,- збрехала Мелані.- Скарлет, а довго це в тебе було, коли ти родила Вейда?

- Та раз-два, й по всьому,- відповіла Скарлет удавано бадьорим тоном.- Я була надворі й ледве встигла забігти всередину. Мамка заявила, що це просто ганьба - я так швидко розродилась, мов негритянка.

- Я б теж хотіла, щоб у мене було, як у негритянки,- сказала Мелані з силуваною усмішкою, яка відразу й погасла, коли її лице скривилося з болю.

Скарлет глянула на вузькі стегна Мелані, що аж ніяк не обнадіювало, але промовила заспокійливо:

- Та це зовсім і не страшно.

- Я знаю. Просто я трохи боягузка. А… місіс Елсінг зараз прийде?

- Та зараз, зараз,- відповіла Скарлет.- Я піду принесу холодної води й зволожу тебе губкою. Сьогодні жаркий день.

З водою вона зволікала якомога довше, і що дві хвилини вибігала до передніх дверей подивитись, чи не йде Пріссі. Але негритянки все не було видно, тож кінець кінцем вона таки піднялася нагору, обтерла спітніле тіло Мелані й розчесала її довге темне волосся.

За якусь годину з вулиці почулося характерне для негрів човгання ніг, і Скарлет у вікно побачила Пріссі - та верталася так само неквапливо, як і попереднього разу, крутила туди-сюди головою і виставлялась, ніби на очах цілої купи глядачів.

“Колись таки відлупцюю це дівчисько”,- розлючено подумала Скарлет, збігаючи сходами їй назустріч.