zvijani-vitrom-1

- А ці янкі таки й є кляті! - запально повторила Скарлет.- І я й не збираюся називати їх інакше.

Від згадки про Еллен усім стало якось моторошно і розмова урвалася. Цього разу становище знов урятувала Мелані.

- А коли ви були в Мейконі, то чи не бачили там Індії та Душки Вілкс? Може, вони… може, вони мали звістки від Ешлі?..

- Але ж, міс Меллі, якби я щось довідався про Ешлі, то з цією новиною негайно примчав би з Мейкона до вас,- докірливо мовив Френк. Ні, вони не мали ніяких звісток але… Але вам і нема чого журитися за Ешлі міс Меллі Я знаю, ви давно вже нічого не чули від нього, тільки ж як ви можете сподіватись новин від чоловіка, коли він сидить у таборі військовополонених? А у таборах в янкі, між іншим, зовсім не такі кепські умови, як у наших. Принаймні в янкі вдосталь харчів і не бракує ліків та укривал. Не те що в нас, коли ми навіть самі себе не маємо чим прогодувати, де вже там, щоб полоненим вистачало!

- Та я знаю, що в янкі вдосталь харчів! - гірко вигукнула Мелані.- Але ж полонених вони не годують як треба. І ви добре це знаєте, містере Кеннеді. А те, що ви кажете, то просто, щоб мене заспокоїти. Ви знаєте, що наші хлопці замерзають там до смерті, і голодують, і помирають без лікарів та медикаментів, а все лише тому, що янкі смертельно нас ненавидять! О, якби ж то ми могли викоренити цих янкі всіх до одного! Я ж то знаю, що Ешлі вже…

- Не кажи цього! - скрикнула Скарлет, серце в якої мало не вискочило з грудей. Поки ніхто не сказав уголос: “Ешлі помер”,- у душі в неї жевріла надія, що він таки живий. Але вона була певна, що тільки-но почує від когось ці два слова, як його враз не стане.

- Та не тривожтесь ви так за свого чоловіка, місіс Вілкс,- заспокійливо мовив одноокий солдат.- Я он теж потрапив у полон після першої битви під Манассасом, і до того, як мене обміняли, сидів у таборі. А годували нас там самими смаколиками: смажені кури, свіженьке печиво…

- Щось мені здається, ви прибріхуєте,- сказала Мелані з легеньким усміхом - Скарлет уперше відчула в її голосі ледь помітну грайливу нотку при звертанні до чужого чоловіка.- Хіба не правда?

- Та правда, що там казати,- погодився одноокий сміючись і плескаючи себе по коліну.

- Якби ви перейшли до вітальні, я заспівала б вам дещо з різдвяних колядок,- промовила Мелані, щоб змінити тему розмови.- Фортеп’яно -єдина річ, яку янкі не змогли забрати з собою. Воно дуже розладнане, як ти гадаєш, Сьюлін?

- Страшенно! - відповіла та, радісно всміхаючись до Френка.

Але коли всі рушили до дверей, Френк, що йшов остан нім, смикнув Скарлет за рукав.

- Можна сказати вам кілька слів наодинці?

На якусь моторошну мить Скарлет вжахнулася, що це ж він питатиме про худобу, і вирішила будь-що відбрехатись.

Коли вони залишилися вдвох біля коминка, вдавана бадьорість зникла з обличчя Френка, і Скарлет побачила перед собою зовсім літню людину. Лице його було сухе й сіре, мов листя, гнане осіннім вітром через галявину, руді баки порідшали й припали сивиною. Перше ніж заговорити, він заклопотано поторгав їх і кілька разів кахикнув, аж Скарлет уже почала дратуватися.

- Мене дуже вразила новина про вашу маму, міс Скарлет

Не треба про це, я вас прошу.

- А ваш тато… Це у нього від того самого часу?

- Так… Він… Він не зовсім при собі, як ви бачите.

- Він усією душею прихиливсь до неї, це правда.

- Ой, містере Кеннеді, будь ласка, облишмо цю тему..

- Ви вже даруйте, міс Скарлет.- Він розгублено переступив з ноги на ногу.- Розумієте, я мав на думці перебалакати з вашим татом в одній справі, а тепер бачу, що це таки неможливо.

- Може, я зможу стати вам у пригоді, містере Кеннеді? Ви ж бачите - тепер я старша в родині.

- Тут така річ…- почав Френк і знов розгублено поторгав баки.- Як правду казати… Одне слово, міс Скарлет, я збирався попросити у нього руки міс Сьюлін.

- Ви хочете мені сказати,- скрикнула Скарлет, вдаючи неабиякий подив,- що досі ще не говорили з татом про Сьюлін? Хоч залицяєтеся до неї вже не один рік?

Френк почервонів і ніяково всміхнувся, ставши схожим на сором’язливого й несміливого підлітка.

- Та, розумієте… Я не був певен, як вона до цього поставиться. Я ж набагато старший за неї, а в Тарі у вас… завжди було повно вродливих юнаків…

“Х-хе! - промайнуло у Скарлет.- Але вони крутилися біля мене, а не біля неї!”