zvijani-vitrom-1

- Я от гадаю…- почала Туп.- Атож, я гадаю, чи не написати листа про це Генрі… Хоч як мені й прикро до нього звертатись, але він єдиний чоловік у нашій родині, тож треба, щоб він і поговорив з капітаном Батлером… Ох, люба моя, якби тільки Чарлі був живий… Ви, Скарлет, ніколи, ніколи не повинні більше розмовляти з цим чоловіком.

Мелані сиділа мовчки, поклавши руки на коліна, а вафлі хололи в неї на тарілці. Потім вона підвелася, підійшла ззаду до Скарлет і обняла за шию.

- Дорогенька,- мовила вона,- не переймайся так. Я розумію тебе, ти виявила велику мужність учора й дуже багато зробила для шпиталю. І якщо хтось хоч одне погане слово скаже про тебе, я цього так не облишу. Тітонько, перестаньте плакати. Адже Скарлет нестерпно важко було сидіти весь час у чотирьох стінах! Вона-бо ще зовсім дитя.- Мелані пальцями перебирала чорне невістчине волосся.- І, може, нам усім варто було б інколи з’являтися на людях. Може, це егоїзм з нашого боку, що ми замикаємося зі своїм горем. У війну все не так, як у мирний час. Коли я подумаю про всіх тих солдатів у місті, що далеко від домівки й не мають друзів, до яких вони могли б завітати ввечері… і про тих шпитальних, які вже піддужали, але ще не настільки, щоб вернутися до війська… Ні, це таки був егоїзм з нашого боку. Нам треба не відкладаючи взяти із шпиталю до себе чоловік трьох напіводужалих, як усі інші роблять, і ще кількох запрошувати щонеділі на обід. А ти не переживай, Скарлет. Люди зрозуміють, якщо їм усе пояснити. Ми всі знаємо, як дуже ти любила Чарлі.

Скарлет, однак, зовсім не переживала, а доторк ніжних рук Мелані тільки дратував її. їй кортіло стріпнути головою й вигукнути: “Дурниці ти верзеш!” - адже на серці у неї і досі тепліло на згадку, як ревно вчора ввечері внутрішні гвардійці, міліціанти й військові один перед одним домагалися права повести її до танцю. І вже кого-кого мати собі за оборонця, але ж не Меллі! “Красно дякую, я й сама зумію себе оборонити, а якщо ті старі пліткарки почнуть патякати - я й без них якось обійдуся”. На світі надто багато симпатичних молодих офіцерів, аби ще сушити голову базіканням старих мегер.

Дріботуп витирала хустинкою очі, поки Мелані виголошувала свої заспокійливі слова, коли раптом увійшла Пріссі з якимось пакуночком у руках.

- Це вам, міс Меллі. Негреня принесло.

- Мені? - здивувалася Меллі, розгортаючи пакунка.

Скарлет тим часом наминала вафлі, байдужа до того, що

робилося поруч, і коли підвела голову, почувши голосний схлип Меллі, то побачила, що тітонька Туп приклала долоню до грудей.

- Ешлі загинув! - зойкнула стара жінка, закидаючи голову назад і безвільно опускаючи руки.

- О Боже! - вирвалось у Скарлет, і вона аж похолола.

- Та ні, ні! - вигукнула Мелані.- Скарлет, швидше дай їй нюхальної солі! Зараз, зараз, тітонько, чи вам уже полегшало? Глибше дихайте! Ні, це не про Ешлі. Пробачте, що я налякала вас. Це я з радості заплакала.- Раптом вона розгорнула долоню й піднесла до уст якусь річ, що була в її руці.- Я така рада! - І знову схлипнула.

Скарлет уловила поглядом зблиск у Меллі в долоні й побачила, що то масивна золота обручка.

- Прочитай ось,- Меллі показала на листа, який випав у неї з руки.- Ой, як порядно, як благородно він вчинив!

Скарлет здивовано підняла з підлоги папірця і побачила там кілька рядків чорним чорнилом, почерк був твердий і рішучий: “Коли Конфедерація потребує крові своїх мужів, то це ще не означає, що жінки повинні відривати від серця з кров’ю найдорожчі для них пам’ятні речі. Прийміть, шановна пані, цей знак мого схиляння перед вашою мужністю і не думайте, що ваша пожертва була даремною, бо обручку викуплено за ціну вдесятеро більшу від її вартості. Капітан Рет Батлер”

Мелані насадила обручку собі на палець і замилувано подивилась на неї.

- Хіба ж я не казала вам, що він джентльмен? - промовила вона, обертаючись до Дріботуп з радісною усмішкою, хоч сльози ще текли в неї по щоках.- Треба бути дуже вихованою й проникливою людиною, щоб помітити, як тяжко мені було розлучитися з… Але нічого, я віддам натомість золотого ланцюжка. Тітонько Туп, ви повинні написати капітанові Батлеру й запросити до нас на обід у неділю - мені треба особисто подякувати йому.

У своєму збудженні ані Мелані, ані тітонька не подумали, чом капітан Батлер не подбав повернути й обручку Скарлет. Але Скарлет про це подумала, і їй зробилося прикро. Бо вона розуміла, що то не вихованість спричинила галантний жест капітана Батлера. Йому йшлося лише про те, як напроситися в гості до тітоньки, і він знайшов найпевніший для цього спосіб.

*