Читаем 11/22/63 полностью

Я заплющився, вдивляючись у темряву. Я чекав, майже певний, що розшукуване мною з’явиться… і воно з’явилось. Я побачив чекову книжку в палітурці з фальшивого алігатора. Побачив себе, як я її розкриваю. Це вдалося зробити на диво легко. На верхньому чеку я побачив не тільки надруковане своє ім’я, але й мою останню офіційну адресу в Країні Було.

214 Зах. Нілі-стрит, кв. 1

Даллас, Техас

Я подумав: «Це звідти було вкрадено мою машину».

І ще подумав: «Освальд. Ім’я вбивці Освальд Кріль»[644].

Ні, ні, аж ніяк. Він людина, а не персонаж мультика. Але все одно близько.

— Я йду по тебе, містере Кріль, — промовив я. — Я не перестав, я іще йду.

3

Близько дев’ятої тридцяти коротко продзвонив телефон. Сейді безпечно дісталася додому.

— Тобі нічого не згадалося, ні? Я настирлива, як та муха, сама знаю.

— Нічого. А ти найвіддаленіша в світі особа від будь-якої мухи.

Вона залишиться найвіддаленішою в світі особою також від Освальда Кроля, якщо я на те матиму змогу. Не кажучи вже про його дружину, забув її ім’я, але точно не Мері, і їхньої дочки, котру звуть, я був певен, Ейпріл.

— Ти ж мене надурив, сказавши, що негр керує в Білому Домі, признайся?

Я усміхнувся:

— Зачекай трішки. Сама побачиш.

4

18/11/63 (Понеділок)

Медсестри з ПАМСДАРу, одна літня, опасиста, друга молода й гарненька, прибули точно о 9:00. Вони виконали свою роботу. Коли старша вирішила, що я настогнався, накривився й наздригався вже вдосталь, вона подала мені пакетик з двома пігулками.

— Біль.

— Я не думаю, щоби…

— Приймайте вже, — промовила ця небагатослівна жінка. — Це на дурняк.

Я вкинув пігулки собі до рота, пересунув їх за щоку, проковтнув воду, а потім, вибачившись, пішов до вбиральні. Там я їх виплюнув.

Коли повернувся до кухні, старша медсестра сказала:

— Добрий прогрес. Тільки не перевантажуйте себе.

— Ні, ні.

— Зловили їх?

— Вибачте?

— Мудаків, котрі вас побили?

— А… ще ні.

— Зробили щось зайве, чого не варт було робити?

Я відповів їй найширшою зі своїх посмішок, тією, що, як колись казала Кристі, робить мене схожим на ведучого телевікторини, котрий обкурився креком.

5

Доктор Еллертон прибув на ланч, привізши з собою величезні сендвічі з ростбіфом, хрустку картоплю-фрі, з якої скрапувала олія, та обіцяні молочні шейки. Я з’їв, скільки подужав, а це виявилося багато. До мене повертався апетит.

— Майк висував ідею щодо постановки ще одного естрадного шоу, — сказав доктор. — Цього разу, щоб зібрати кошти для вас. Кінець кінцем, тверезі голови взяли верх. Маленьке містечко більше не відреагує так. — Він підкурив сигарету, кинув сірник у попільницю на столі і смачно затягнувся. — Є якісь шанси, що поліція схопить тих громил, котрі напали на вас? Щось чути?

— Нічого, але я сумніваюсь. Вони почистили мій гаманець, вкрали мою машину й змилися.

— А що ви взагалі, до речі, робили по той бік Далласа? Там далебі не той район, куди вчащають вершки суспільства.

«Авжеж, я там жив».

— Не пам’ятаю, можливо, заїжджав до когось.

— Ви достатньо відпочиваєте? Не перенапружуєте коліно?

— Ні. — Хоча я мав підозру, що невдовзі його чекає серйозне напруження.

— Так і засинаєте іноді раптом?

— З цим тепер значно краще.

— Чудово. Я гадаю…

Задзвонив телефон.

— Це, мабуть, Сейді, — промовив я. — Перерва на ланч, от вона й скористалася, щоб подзвонити.

— Я все одно мусив вже відчалювати. Дуже приємно бачити, Джордже, що ви почали поправлятися. Передавайте гарній леді мої вітання.

Я передав. Вона спитала в мене, чи не згадалося мені чогось стосовно того. З її обережних фраз я зрозумів, що вона телефонує з головного офісу — і, закінчивши розмову, мусить заплатити місіс Колрідж за міжміський дзвінок. Окрім того, що вона була шкільною скарбівничою, місіс Колрідж також мала довгі вуха.

Я сказав, що ні, ніяких нових спогадів, але я збираюся лягти, здрімнути і сподіваюся, щось з’явиться, коли прокинусь. Додав іще, що я її кохаю (це так приємно — говорити щось абсолютно чесне), спитав про Діка, побажав їй гарного дня і поклав слухавку. Але я не ліг поспати. Я взяв ключі від машини, портфель і поїхав до середмістя. Допомагай Боже, я сподівався, що коли повертатимуся, в тому портфелі вже дещо лежатиме.

6

Я кермував повільно й обережно, але все одно дуже боліло коліно, коли я ввійшов у «Перший зерновий банк» і показав там ключ до свого депозитного сейфа.

Мій банкір вийшов зі свого кабінету привітати мене, і вмент у голові тьохнуло його ім’я: Ричард Лінк. Його очі жалісливо зморгнули, коли я підшкутильгав з ним поручкатися.

— Що трапилося з вами, містере Емберсон?

— Автомобільна аварія. — В надії, що він пропустив або забув повідомлення на сторінці «Поліцейська хроніка» в «Морнінг Ньюз». Сам я його не читав, але там було надруковано таке: «Містера Джорджа Емберсона з Джоді, збитого й пограбованого, було знайдено непритомним і доставлено до шпиталю Паркленд». — Потроху все налагоджується.

— Це приємно чути.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Великий перелом
Великий перелом

Наш современник, попавший после смерти в тело Михаила Фрунзе, продолжает крутится в 1920-х годах. Пытаясь выжить, удержать власть и, что намного важнее, развернуть Союз на новый, куда более гармоничный и сбалансированный путь.Но не все так просто.Врагов много. И многим из них он – как кость в горле. Причем врагов не только внешних, но и внутренних. Ведь в годы революции с общественного дна поднялось очень много всяких «осадков» и «подонков». И наркому придется с ними столкнуться.Справится ли он? Выживет ли? Сумеет ли переломить крайне губительные тренды Союза? Губительные прежде всего для самих себя. Как, впрочем, и обычно. Ибо, как гласит древняя мудрость, настоящий твой противник всегда скрывается в зеркале…

Гарри Норман Тертлдав , Гарри Тертлдав , Дмитрий Шидловский , Михаил Алексеевич Ланцов

Фантастика / Проза / Альтернативная история / Боевая фантастика / Военная проза