Читаем 11/22/63 полностью

Гелікоптер «Марин-1»[647] знижувався до радісно вітаючого натовпу. У наступному кадрі Кеннеді наближався до людей, що стояли за імпровізованим бер’єрчиком, одною рукою приладжуючи собі розкошлане волосся, а другою поправляючи краватку. Він крокував далеко попереду своїх охоронців, котрі ледь встигали за ним. Я задивився, причарований, як він прослизнув крізь щілину в бар’єрі і вклинився у масу звичайних людей, потискаючи там руки наліво й направо. Агенти служби безпеки, що поспішали слідом, мали невдоволені фізіономії.

«Це була зустріч у Тампі, — продовжував Гантлі, — де Кеннеді ручкався майже десять хвилин. Він розуміє тривоги тих людей, роботою котрих є його охорона, але ви самі бачите, як це подобається громадянам. І ще, Девіде… він, попри всю його примислену прохолодність, насолоджується виконанням ролі публічного політика».

Тепер Кеннеді йшов до свого лімузина, все ще потискаючи руки, а де-не-де й коротко обіймаючи котрусь з леді. Машина була кабріолетом з опущеним верхом, точно така ж, як та, якою він їхатиме з аеропорту «Лав Філд», поки не зустрінеться з кулею Лі Освальда. Можливо, це була саме та машина. На мить на чорно-білій, мутнуватій плівці зафіксувалося знайоме обличчя серед натовпу в Тампі. Сидячи в себе на дивані, я побачив, як президент Сполучених Штатів ручкається з моїм тамтешнім букмекером.

Я не мав поняття й змоги з’ясувати, чи був правий Рот щодо «сіфа», чи просто повторював чиюсь плітку, але Едуардо Гутьєрес вельми схуд, майже полисів, а очі його дивилися збентежено, немов він не зовсім уявляє, де наразі перебуває, і взагалі, хто він такий. Як і контингент охоронців Кеннеді, люди побіля Гутьєреса всі були в просторих плащах, попри флоридську спеку. Кадр тривав лиш мить, а далі камера переключилась на Кеннеді, як він, не перестаючи махати рукою й сяяти посмішкою, від’їжджає у відкритій машині, яка залишає його таким уразливим.

Знову Гантлі, тепер його кутасте, жорстке обличчя ніяковіло в усмішці.

— Цей день, Девіде, мав також і забавну складову. Коли президент входив до бальної зали готелю «Інтернешенел», де на його промову очікували члени Торгівельної палати Тампи… а втім, краще послухай сам.

Знову кінорепортаж. Вітаючи помахами руки аудиторію, входить Кеннеді, і раптом якийсь старий у тирольському капелюсі й шкіряних шортах вжарює на більшому за себе акордеоні «Слава командиру»[648]. Президент на мить бентежиться, а потім здіймає вгору обидві руки в кумедному жесті «святий бісе». Я вперше побачив його таким, яким я вже звик бачити Освальда, — реальною людиною. У тому, як він на мить застиг, і в наступному його жесті я побачив дещо навіть гарніше, ніж просто почуття гумору: сприйняття абсурду як невід’ємної частини життя.

Девід Бринклі також посміхався.

— Якщо Кеннеді переоберуть, можливо, того джентльмена запросять зіграти на інавгураційному балу. І замість «Слави командиру» польку «Пивна діжка»[649]… А тим часом у Женеві…

Я вимкнув телевізор, повернувся на диван і відкрив нотатки Ела. Гортаючи зошит до прикінцевих сторінок, я все ще бачив те збентеження президента. І його усміх. Почуття гумору; відчуття абсурду. Чоловік у вікні на шостому поверсі Книгосховища не мав ні того, ні іншого. Освальд доводив це повсякчас, а такій людині зась змінювати історію.

10

Я був у розпачі, пересвідчившись, що п’ять з останніх шести сторінок Елових нотаток присвячені переміщенням Освальда в Новому Орлеані та його безплідним намаганням дістатися Куби через Мексику. Тільки остання сторінка підводила до замаху, та й то нотатки там було зроблено наспіх. Не було сумнівів, що сам Ел знав цю частину історії детально, проте, мабуть, він вважав, якщо я не зміг дістати Освальда до третього тижня листопада, після цього вже нема про що говорити.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Великий перелом
Великий перелом

Наш современник, попавший после смерти в тело Михаила Фрунзе, продолжает крутится в 1920-х годах. Пытаясь выжить, удержать власть и, что намного важнее, развернуть Союз на новый, куда более гармоничный и сбалансированный путь.Но не все так просто.Врагов много. И многим из них он – как кость в горле. Причем врагов не только внешних, но и внутренних. Ведь в годы революции с общественного дна поднялось очень много всяких «осадков» и «подонков». И наркому придется с ними столкнуться.Справится ли он? Выживет ли? Сумеет ли переломить крайне губительные тренды Союза? Губительные прежде всего для самих себя. Как, впрочем, и обычно. Ибо, как гласит древняя мудрость, настоящий твой противник всегда скрывается в зеркале…

Гарри Норман Тертлдав , Гарри Тертлдав , Дмитрий Шидловский , Михаил Алексеевич Ланцов

Фантастика / Проза / Альтернативная история / Боевая фантастика / Военная проза