a9iqnian

“I don’t see half the things you mentioned,” he said, surprising the dwarf, who cocked his head, shrugging a moment later.

— Я не бачу й половини того, про що ви згадали, — сказав він, здивувавши карлика, який за мить схилив голову, знизавши плечима.

Terok turned to the elves, but Heranuur and Seviir were punching each other every couple of seconds, giddy and apparently highly uninterested.

Терок обернувся до ельфів, але Херануур і Сев'їр били один одного кожні пару секунд, запаморочені і, мабуть, дуже незацікавлені.

“You two can go clear out more of the Taleen,” Elfie suggested, both of them grinning before Ilea interrupted.

— Ви обоє можете піти розчистити Талін, — запропонувала Елфі, і вони обоє посміхнулися, перш ніж Ілея перервала.

“Don’t enter any of the side paths from the main hall. I don’t want to clean your corpses off a bunch of spikes.”

"Не заходьте на жодну з бічних доріжок з головного залу. Я не хочу зчищати ваші трупи з купи шипів».

They nodded and vanished, bickering amongst themselves as they left the throne room. Ilea rolled her eyes, Maro watching her with a grin.

Вони кивнули і зникли, сперечаючись між собою, виходячи з тронної зали. Ілея закотила очі, а Маро дивився на неї з усмішкою.

“As I was about to ask,” Terok said, looking between Neiphato and Elfie, “do you have runic knowledge or experience with enchantments?”

— Як я вже збирався запитати, — сказав Терок, переводячи погляд між Нейфато й Елфі, — чи маєте ви рунічні знання або досвід роботи з чарами?

As Neiphato shook his head, Elfie said, “Only elven. Though I can read the Taleen language, if that is any help.”

Коли Нейфато похитав головою, Елфі сказала: "Тільки ельфійська. Хоча я можу читати мовою Талін, якщо це хоч якось допоможе».

“Seven hundred years and he doesn’t know his runes,” the dwarf murmured, getting to work.

— Сімсот років, а він не знає своїх рун, — пробурмотів гном, беручись до роботи.

“While we wait, Elfie, I have something for you that I’d like to have translated and transcribed,” Ilea said.

"Поки ми чекаємо, Елфі, у мене є для тебе дещо, що я хотіла б перекласти і переписати", - сказала Ілеа.

She’d hesitated at sharing it before, perhaps still not ready to trust him. She summoned her big crate of stuff and rummaged through it, her Sphere allowing her to find what she was looking for quickly.

Раніше вона вагалася, чи ділитися цим, можливо, все ще не готова йому довіряти. Вона зібрала свій великий ящик з речами і порпалася в ньому, її Сфера дозволила їй швидко знайти те, що вона шукала.

Ilea picked out a little leatherbound diary, worn by age, any color gone from it. Yet it had survived, and now she’d found someone who claimed to know the language.

Ілея вибрала маленький щоденник у шкіряній палітурці, потертий за віком, будь-який колір від нього зник. Проте вона збереглася, і тепер вона знайшла когось, хто стверджував, що знає мову.

“I found it on a dwarven skeleton. Taleen, most likely. The gear on him was called Legate Guardian Armor. It’s also where I got this.” She tapped her storage necklace with the Guardian-like head.

"Я знайшов його на скелеті гномів. Талін, швидше за все. Спорядження на ньому називалося Legate Guardian Armor. Це також те, що я отримав». Вона постукала по намисту з головою, схожою на Хранителя.

Elfie smiled brightly. “I had been wondering about that necklace but deemed it inappropriate to pry. May I?” He held out a hand before she handed over the small book.

Елфі яскраво посміхнулася. "Я думала про це намисто, але вважала його недоречним підглядати. Можна?» Він простягнув руку, перш ніж вона передала маленьку книжечку.

Elfie summoned a table and chair before he carefully opened the book. Ilea felt like he was only missing glasses to top off his look.

Елфі викликав стіл і стілець, перш ніж обережно відкрити книгу. Ілея відчував, що йому не вистачає лише окулярів, щоб доповнити свій образ.

Turning the pages, he grumbled and hissed time and time again. “Most of it is faded. It is a diary.”

Перегортаючи сторінки, він бурчав і шипів знову і знову. "Більша його частина вицвіла. Це щоденник».

“Any of the most recent entries remaining?” Maro asked.

"Чи залишився якийсь з останніх записів?" — спитав Маро.

“Yes. Let’s see… Third cycle, the year eight hundred and sixteen… Some of the numbers are faded, it might not be exactly that. Still, I am afraid. Questioning every day if it was the right decision to make, even if it had meant our doom. Surrendering control, long theorized yet hardly tested. The Makers are certain, but I fear for my brothers and sisters, their children, and those to come after. Still, we must fight, must prevail. My duty will soon be irrelevant, replaced by the Guardians assigned. Either that or the enemy will hunt us down, slaughter each and every one of us. May the One without Form prevail. I will guard the Tungsten key with my life.”