Агенція «Локвуд і К°». Череп, що шепоче

була, як завжди, ветха й жалюгідна. На дзвонику, як завжди, видніли сліди іржі. Три залізні плитки на ґанку були, як завжди, геть перекошені, а одна зникла взагалі — завдяки працьовитим мурахам із садка. Я вирішила не перейматись цими всіма речами — тож увійшла, порозкладала рулет по тарілках і заварила чай. А тоді вирушила до підвалу.

Спускаючись крученими сходами, я чула, як по натертій підлозі ковзають черевики, а в повітрі свистить клинок рапіри. Часом різкі короткі звуки повідомляли мені, що рапіра влучила в ціль. Це Локвуд за своєю звичкою після невдалої роботи зганяв злість на манекенах.

У кімнаті, де ми вправляємось у фехтуванні, майже немає меблів. Є лише стойка зі старими рапірами, запилюжена полиця на стіні й низенький довгий столик із трьома стільцями, присунутий до тієї самої стіни. У центрі звисають зі стелі два солом’яні манекени завбільшки з людину. Чорнилом ми накреслили їм щось на зразок облич. Один з них убраний у брудний чіпок з мереживом, а другий — у старий засмальцьований циліндр. Їхні ганчір’яні тулуби вкриті десятками маленьких дірочок. Звуть наших манекенів Леді Есмеральда та Плавучий Джо.

Сьогодні Есмеральді довелося відчути на собі всю Локвудову увагу. Вона шалено крутилась на ланцюгу від останнього удару, а чіпок сповз набік. Локвуд цілився в неї здалеку, тримаючи рапіру напоготові. На ньому були вузькі штани й пантофлі, а рукави сорочки він трохи засукав. Від кожного поруху — чи випаду вперед, чи відступу заради збереження рівноваги, — довкола його ніг кружляв пил. Ось він накреслив рапірою в повітрі якийсь візерунок — і зненацька ткнув нею у плече манекенові так, що вістря прохромило солому й вилізло з іншого боку. Обличчя його було суворе, волосся блищало, а очі палали похмурим вогнем. Я стояла на дверях і дивилась на нього.

— Дай мені, будь ласка, шматочок рулета, — попросив Джордж. — Якщо зможеш відірватись від такого видовища.

Я підійшла до стола. Джордж сидів там і читав комікси. Він був убраний у спортивні штани й щось на зразок фланелевої сорочки. Руки в нього були білі від пороху, а обличчя — розчервоніле. Перед Джорджем стояли дві пляшки води, а об стіл була оперта його рапіра.

Локвуд теж поглянув на мене.

— Швейцарський рулет і чай, — оголосила я.

— Ходи-но спочатку сюди! — Він показав на довгу надірвану картонну коробку, що лежала біля стойки. — Італійські рапіри! Щойно від Маллета! Нові сталеві клинки з посрібленням! Чудові штучки. Раджу спробувати!

Я завагалась:

— Це означає залишити рулет сам на сам з Джорджем...

Локвуд усміхнувся мені й повернувся до тренування, знову проштрикуючи клинком повітря.

Відмовити йому завжди було важко. До того ж мені справді хотілося потренуватись з новою рапірою. Я взяла одну з коробки — й зважила її на долонні. Рапіра виявилась легша, ніж я сподівалась, і клинок був ширший, ніжу моєї старої, французького зразка рапіри. Я стиснула руків’я, засунувши пальці в особливі отвори, оточені сріблястою сіткою.

— На гарді — срібна філігрань, — підтвердив Локвуд. — Для захисту від бризок ектоплазми. Ну, як вона тобі?

— Трохи розцяцькована, — з сумнівом відповіла я. — Схожа на ту, що в Кіпса.

— Не кажи так! Класна штучка. Ану, спробуй!

З клинком у руці завжди почуваєшся впевненіше. Навіть перед сніданком, у шортах і капцях, відчуваєш, як до тебе припливає сила. Я обернулася до Плавучого Джо і зробила звичайний удар, ніби переді мною стояв справжній Гість.

— Не дуже нахиляйся, — порадив Локвуд. — Утратиш рівновагу. Підніми руку з клинком трохи вище. Отак... — Він крутнув мій зап’ясток і легенько обернув мене за стан. — Ну? Так краще?

— Краще.

— Думаю, що ця рапіра тепер твоя. — Він копнув Джо капцем: манекен так загойдався, що я аж побокувала. — А тепер уяви, що це — голодний Другий Тип. Йому потрібна людська плоть, і він швидко підступає до тебе.... Ти повинна утримати його на місці, щоб він не загрожував іншим твоїм товаришам-агентам. Спробуй подвійний удар — отак... — Його рапіра дивним чином зробила коло круг манекена.

— Я не вмію, — зітхнула я. — В мене ніколи так не вийде.

Локвуд усміхнувся:

— Це ж звичайнісінький поворот Куріясі! Можу тебе навчити.

— Гаразд.

— Чай холоне! — зауважив Джордж. — А я доїдаю передостанній шматочок рулета!

Він брехав — рулет досі лежав на тарілці. Та вже й справді пора було чогось попоїсти. У череві в мене бурчало, а ноги підкошувались — напевно, минула ніч далася мені взнаки. Я промайнула між Есмеральдою й Джо і попрямувала до столика. Локвуд зробив ще зо дві вправи — легко, витончено й бездоганно, — а ми з Джорджем, жуючи, спостерігали за ним.

— Ну, що ви скажете про рулет? — запитала я з повним ротом.

— Чудовий. І так само незбагненний, як поворот Куріясі, — відповів Джордж. — Ніби й нічого такого, проте схоже на чергову дурницю, вигадану великими агенціями, щоб дуже приндитись. Як на мене, краще вже по-простому: побачив Гостя — не дай йому доторкнутись до себе і знешкодь Джерело. Оце і все, що нам треба знати.

— Ти ще й досі переймаєшся нічними подіями, — зауважила я. — Що ж, мені теж сумно.