Бои Хмельницького

Їх число однак міняється залежно від числа гармат в полку. Те число не було стале. Гетьман постійно збільшував його в користь легких малих гармат. Важкі гармати й мортири залишав для залоги по містах та лише зрідка, для облоги, возив із собою "бурячі діла". В козацькій думі про Хмельницького, де описано, як гетьман здобуває Полонне, згадується велика "пушка", прозвана "Сиротою", мабуть, тому що була одинокою того калібру.

Гармати були бронзові, залізні ковані, чугунні литі, і мали різні назви, залежно від калібру й форми. Були отже: пушки, тарасниці, гуфниці, бомбарди, моздіри (мортири), шрубниці, діла, дільця, серпентини, фалькони, фальконети, соколи, соловії, октави тощо. Інші ще назви: полкові, морські, шкіряні гармати. Ці останні гармати бували малого калібру, зроблені з дерева й обтягнені шкірою (т. зв. шведські). Вони давалися легко й скоро переносити, але зате видержували не більше десяти вистрілів.

Хмельницький був визначним організатором артилерії і впровадив низку змін, які в тій ділянці становлять новий етап розвитку. Тому, що основний новий елемент тактики Хмельницького був рух, - гетьман звертав особливу увагу на рухливість артилерії й на скору приспосібленість гармат до бою. Хмельницький перший увів у нас гармати на ляфетах. До того часу їх возили постійно на окремих возах, що звалися "тяжарами".

Для гармат малого калібру Хмельницький завів малі, легкі двоколісні вози, що їх називали "бідками". У його артилерії зустрічаємо всі тогочасні найновіші европейські типи гармат. В боях біля Костянтинова поляки здобули від Кривоноса "чотири гармати й п'яті орґанки" (лист польського обозного Осінського від 1. 8. 1648 р.). Орґанки це було получення кількох (до восьми штук) маленьких гарматок, прикріплених разом одна поруч одної на одній дерев'яній підставі. Орґанки, що мали за завдання збільшити швидко-стрільність, - не виправдали покладених сподівань. Та це були перші передвісники скорострільних рушниць і комбінованих кулеметів.

Загальне число українського війська в часі окремих воєн за Хмельницького було різне й постійно зростало, осягаючи найвищий числовий стан у бою під Берестечком.

Перші організаційні роки Хмельницький почав з невеличкою горсткою 300 відданих козаків. У перших боях не мав більше як 2 - 3000 люда, але вже після Корсуня - під Білою Церквою число його війська доходить до 12 000, при чому левина частина це неозброєні й невишколені повстанці. Дальші числові дані українського війська такі:

Під Львовом - 20 - 25 000 (разом з татарами, що їх було до 5 000); під Замістям 25 - 30 000 (разом з татарами, що їх було до 5 000); під Збаражем 40 000 (з чого 10 000 відійшли з полковником Кричевським під Лоїв); [5]

під Берестечком 50 - 60 000, з того около 25 000 повстанців.

Забезпечення харчами відбувалося при допомозі населення. Населення довозило пашу й харчі для табору. Зрештою кожен козак брав із собою припаси, що, доречі, було й наказано в мобілізаційних листах:

"Щоб самі були і коні мали в поготівлі, із зброєю, і пороху по два фунти, а також сухарі".

Під час походу припаси харчів і паші були на таборових возах; під час постою гетьман універсалами визначував міста й села на квартири для війська та наказував добрам (коронним і шляхетським) доставляти коні до гармат, порох, оливо, харчі й пашу, згідно з реєстром, долучуваним до наказу. Військові магазини знаходилися по оборонних містах, замках і твердинях.

Українське військо одягалося дуже просто. Одностроїв тоді ще не знало ніяке військо, то ж і в нас не всі були одягнені однаково. Окремі полки відрізнялися часом лише іншою барвою цілика на шапці. Назагал козаки вбиралися в одяги, шиті з білого полотна або з домашнього сукна. Під Корсунем поляки крізь "перспективу" спостерігали козаків у білих "серм'ягах" - свитах.

Через те й звали козаків "біляками". Часом ще носили одяг із кольорового тонкого сукна, але його вживали лише в святкові дні. На голову надівали шапку з баранячої або телячої шкіри; деколи дно шапки бувало кольорове. Штани носили широкі, а на ноги взували переважно шкіряні постоли або легкі чоботи. Старшини вбиралися так само невибагливо, але здебільша вже багатіше. Одяг часто був перетикуваний дротами; носили теж панцирі й шоломи (мисюрки). Зверху накидали на себе плащі - довгі киреї.

Сам Хмельницький одягався просто: "… і в нім ніхто й не пізнав би гетьмана. Всі були в гарних одягах, з багатою зброєю, він же був одягнений у просту коротку сукню і зброю мав незамітну".

Сорочки з полотна домашнього виробу намочували в товщі або в дьогтю. Був це засіб проти насікомих. Козаки голилися, мало хто носив бороду. За те - запускали довгі вуса, а на голеній голові лишали чуба. Оригінальних описів українського війська за Хмельниччини до наших часів збереглося мало. Павло Алепський описує козаків такими словами: "Немає в них ні шатер ні гарного одягу. А при тому вони дуже витривалі".

Народня пісня змальовує козака так:

"… Козак нетяга,

Ой, у нього серм'яжина по коліна,