Бои Хмельницького

На нім постоли бобровії,

Онучі бавовняні…"

Зброя. Велику увагу козаки присвячували якості зброї. "Той не козак, у кого зброя погана", - казали. Узброєння українського війська не було одностайне. Рушниці, шаблі, пістолі, келепи й списи - це та найважливіша зброя козака доби Хмельницького. Здебільшого зброя, порох і кулі вироблялися в Україні. Пістолі козацької роботи були навіть дуже високо ціненою зброєю. Мушкети й шаблі були закордонного походження.

Кулі виливало саме військо - нерідко і під час бою у таборі. Порох роблено теж в Україні. Сірку спроваджували або морем або з Волощини, салітру копали в могилах, поташ вироблювали в Україні в лісах. Цього товару було подостатком настільки, що Хмельницький зайнявши Смілу, продав поташу за 200.000 талярів.

Рушниці бували різного виробу, якости й калібру і звалися різно.

Гаківниця, це була важка рушниця з гаком під сподом; цим гаком зачіплювали за мур, камінь тощо і таким чином зменшували силу відкиду при вистрілі. Звичайно гаківниць уживали при обороні міст і замків; але нерідко й у полі. Гаківницю меншого калібру звали півгаком або півгаківницею.

Самопали це легкі рушниці з крем'яним підпалом пороху: їх носили на ремені через плечі.

Мушкети - це важкі рушниці з льонтовим підпалом, головно - голляндського типу; до нас вони попадали з західніх держав куплені або здобуті на поляках, їх носили на плечі, а стріляли, спираючи на вилки ("форкету") - підсошок.

Пищалі це були важкі рушниці турецького типу. "Пищалі семип'ядні" - відомі з наших народніх дум - це рушниця доволі поширена в козацькому війську; вона вирізнювалася довжиною в яких 110-120 см. Часом пищалями називали ще гарматки малого калібру тієї ж самої довжини.

Кий це стародавня рушниця без замка й ложа (прикладу). Цей перестарілий тип початків XVI сторіччя у нас уживався, очевидно, за недостачею відповідного числа рушниць новіших типів. Автім і не всі козаки бували озброєні в рушниці. Багато з-поміж них мало лише шаблі, рогатини, коси, сокири або й звичайні киї ("булави").

"Которий козак не має шаблі булатної,

Пищалі семип'ядної,

Той козак кий на плечі забирає,

За гетьмана Хмельницького в охотне військо поспішає".

Деякі історики приєднуються до думки, що назва "кий" означає звичайний дрючок. Однак в описах українських замків XVI ст. зустрічаємо цю назву в розумінні вогнепальної зброї.

Відділи, озброєні мушкетами чи загалом рушницями, звалися "огнисті люди", а рушниці "огниста зброя". Назагал у козацькому війську були всі типи зброї, які були в турків, татарів, поляків, німців, волохів тощо.

Козаки дуже дбало обходилися з вогневою зброєю. Приклади рушниць прикрашували насічками, різьбами, обковували товстою верствою срібла, часто майстерно орнаментованого. В поході ж добре обмазували товщем, щоб не давати "грать вражеє око на ясній зброї".

"Ясна зброя" це почищена, дбайливо бережена рушниця. В парі з тим іде, очевидно, і знання та майстерність у стрілянні. Тут козаки були справді митці.

Різні роди рушниць звалися різно, як от: янчарки, фузії тощо. Пістолів носили інколи й по дві пари за поясом та в кобурах при штанах. Козацькі саморобні пістолі були дуже цільні й відрізнювалися великим калібром (кулі були величиною в гороб'яче яйце) та дулами широкими наприкінці.

З рушниць і пістолів стріляли олив'яними або чавунними (залізними) кулями та сіканцями. Їх носили в сап'янових гаманцях ("кулечниця"), порох - у порохівницях, круглих або роблених з буйволових рогів.

Шабля це найулюбленіша зброя козака. Шаблі вироблювано в Україні, але вживана теж і чужих, головно турецьких з доброї сталі. Зчасом виробився був відомий тип козацької шаблі, відмінний у дечому від угорської і грецької (тип т. зв. польської шаблі, введеної Баторієм - це насправді угорська шабля). Козацька шабля поширилася від запоріжців почерез польську шляхту, що постійно перебувала на сході, на всю Польщу й випирала там шаблі західнього, німецького типу.

Козацька шабля характеризується середньою кривиною і такою ж довжиною вістря. Західньоевропейські шаблі менш закривлені і куди довші; турецькі більш закривлені і коротші. Особливо цінилися "булатні шаблі", себто з дуже доброї сталі. Високо цінилися й східні дамаскенські зразки. Рукоять була нерідко власноручно різьблена і багатюще прикрашувана. Саме вістря бувало прикрашене сріблом, а то й золотом. Піхви бували металеві або дерев'яні, обшивані шкірою з двома коліщатками на ремені, що їх закладали під пояс.

Шабля тісно в'яжеться з українською військовою романтикою: "шабля - сестриця", "ненька рідненька", "панночка молоденька" - оце ті пестливі епітети для цієї зброї. Шаблю цінили вище від рушниці. Це бо було "чесне оружжя".