Бои Хмельницького

Крім виснаження польського війська, рівночасна мета гетьманового маневру була ще також конечність знайти догідне для себе поле бою й накинути його королеві. Бій під Сокалем для Хмельницького, як вдумливого вождя, був небажаний. Вразі перемоги поляки мали б легкий і широко відкритий шлях в Україну через Зборів. Зате волинські терени, - багнисті й зарослі лісами, - здержували б через виснажливий маневр польське військо від дальшого походу, або щонайменше цей похід відбувався б так помалу, що гетьман мав би доволі часу на те, щоб королеві протиставити нову силу. Так воно після Берестечка й сталося. Гетьман через два тижні був готовий ставити чоло королеві, та той не мав уже ні фізичної ні моральної сили вирушити в похід. Який інакший був би хід подій, якщо б ця битва була зведена не під Берестечком, але під Сокалем. Вигідний широкий шлях просто манив би поляків в Україну! З цих міркувань наглядно зарисовується незвичайна продуманість кожного задуму великого гетьмана.

Волинські терени були догідні для Хмельницького ще й з інших міркувань. Гетьман ніколи не міг бути певним щодо невтральности Радзівіла, а вразі перемоги над поляками міг би був Литві ставити чоло куди догідніше з волинського терену, ніж з Галичини - із зборівсько-львівського шляху. Нарешті Волинь і Полісся заповнювали йому доплив свіжих повстанчих сил. А на них, як ми бачили, клав гетьман у справі зв'язування акції Радзівіла більшу вагу, ніж на можливу галицьку повстанчу акцію.

Тому гетьман маневрує так, щоб затягнути польське військо на Волинь. Маючи з собою татар, задумує використати безладність рухів польської армії і несподівано заскочити її на переправах. Тому зручним маневром змушує поляків до походу на Дубно і лише припадок рятує.короля від загибелі. Польське військо завертає назад під Берестечко.

Гетьман постійно нав'язує всі воєнні акції боєм, тому й не вагається рушити на сильнішу польську армію та прийняти бій у менш сприятливих умовах. Він знає, що активних офензивних засобів уживають також і в обороні, бо не тільки сама сила, але й спосіб її застосування - рішають про вислід. У бій він іде з головною метею: недопустити короля на Україну, хоча б навіть ціною програної, - із такою ясною ціллю стає перед готовим укріпленим польським табором.

Хмельницький відразу бачить, що терен вузький і недогідний. Знає, що не зможе вповні використати спроможностей кінноти, бо коні грузнуть у болоті, а кіннота не зможе розгорнутися в лісі. Він не може застосувати своєї улюбленої тактики - маневром оточити ворога. Все ж таки заходить поляків з ліва і продирається лісами, особисто ведучи туди козацькі відділи. Це місце гетьман уважає вирішальним. Він знає, що в таких недогідних умовах слід завжди діяти швидко і в закритому терені, стосуючи клясичну засаду бою: вдарити в найслабше місце і в тому місці бути сильнішим.

То ж стає в проводі відділів, що вирушають на щуровицькі ліси й задумує рішуче вдарити на польське праве крило, бо там найслабше польське місце: там стоїть посполите рушення.

Тимчасом, залишаючи при головних силах наказного гетьмана Джеджалия, в'яже поляків акцією дрібних відділів і татарської кінноти. Головні сили покищо тримає в резерві. Через те вдаряє в порожняву безцільна атака цілого польського лівого крила, що, попавши в болота, здесятковане повертається в табір.

Козацький табір вичікує аж до часу, коли ймовірно Хмельницький проб'ється лісами на місце.

І в хвилині, коли головні українські війська нестримною масою та з величезною вогневою силою рушають у бій, проривається спаяність цієї лінії через відступ татарської кінноти. Голові сили не мають уже зв'язку з відділами, що в щуровицьких лісах.

Ні Хмельницький ні Джеджалий без якогось посереднього чи прямого взаємного зв'язку з собою не можуть наступати. Джеджалий дає наказ до відступу і тому до акції головних сил не приходить.

Всякий головний бій складається з трьох елементів:

1. артилерійського підготування (воно саме почалося),

2… бою зведеного піхотою (він не відбувся),

3. кінцевої фази бою, вирішеного кіннотою (ця фаза теж не відбулася).

Головний бій під Берестечком власне не відбувся. Він закінчився лише першим елементом - в артилерійському підготуванні і в діях кінноти, що успішно в'яже поляків і розбиває їхні кінні частини, приготовляючи таким чином терен для головного наступу піхоти.

Поляки мали короткий і глибокий фронт, а такий знаменито надається до оборони. Козацький фронт був плиткий і його можна було знищити одним ударом. До того поляки були укріплені й могли вжити сильного вогню на виставлені без земляних заслон козацькі й татарські відділи. Як би не брати, - поляки мали великі вигляди на перемогу.

А все ж таки увесь час боїв першої й другої фази українське військо виходило переможною рукою і лише в останньому дні переправи, при збройному відступі, - вдалося полякам заскочити останні відділи черні, ослонювані реґулярними частинами.

Фош каже: немає перемоги без битви.

Не було перемоги теж і під Берестечком, бо ж до битви в стратегічному розумінні не дійшло.