Бои Хмельницького

Щодо відвороту козацького табору з поля бою й дальшого отаборення над річкою Пляшівкою то українському війську треба признати вищий ступінь воєнного духа: одинадцять днів отаборені в болотах чекають своєго вождя, але ж не бездільно: укріплюються, постійно роблять вдачні випади й наскоки на поляків. Є в українському війську дивна на ті часи дисципліна, є дисципліна й творча ініціятива, але вона не переходить поза рамки можливостей, визначених неприявним вождем. Богун, що мав за завдання вивести військо з облоги, сповнив це завдання якнайкраще. Ще останньої ночі, коли в таборі залишилися самі тільки дрібні частини, робить вилазку й наносить полякам великих, серйозних втрат.

Останній акт Берестецького бою - напад поляків на решту війська й заскочення його на переправі - вказує на те, що Хмельницький - робив правильно, не приймаючи до війська слабо озброєних чи то необізнаних з війною повстанців.

"Котрі з вас козачили зі мною, сідайте на коні, котрі ні, сидіть!"

Цей елемент, що добре виявляє себе в партизанських сутичках, не міг рівнятися з реґулярною українською армією, коли приходило до вирішальних боїв. Повстанча чернь могла щонайвище виконувати таборову службу, а зрештою - лише утруднювала кожну скоординовану бойову акцію.

Повстанці, як незагартований і бойово невишколений елемент, піддавалися легко поривам, імпульсам, настроям, але ніколи не можна було рахувати в них на справжню вояцьку рівновагу духа, головно ж у випадках трудного чи то й безвиглядного бойового становища.

Та коли українська повстанча чернь Хмельниччини справді нераз напричуд добре сповняла накладені завдання, коли українське реґулярне військо має такі прикмети духа, яких не стрічаємо в тогочасних европейських арміях, то все те прийшло лише завдяки великому гетьманові, що своїм військовим генієм умів прищепити юрбі - найвищі духові цінності бойовика.

І в нашому випадку - одна неприявність гетьмана відразу спричиняє упадок духа черні в обличчі переважаючих польських сил. Остаточно годі обвинювати її за те, що, живучи надією на порятунок, в останній хвилині опинилися віч-на-віч загибелі й заламалася. Порив невишколеної маси до життя всупереч усім бойовим засадам про рівновагу духа спричинює те, що вона безладно юрбиться на вузьких переправах і тим самим наносить собі зайві втрати.

Відомі слова Наполеона: "Не римські леґіони здобули Ґаллію, але - Цезар; не картаґенські жовніри лякали Рим, але - Ганнібаль; не македонські фаланги дійшли до Індії, але - Олександер", - можна застосувати і до всіх боїв Хмельницького. Та під Берестечком, коли не стало гетьмана, то хоча стратегічно українське військо накладене на нього завдання виконало; - "не Хмельницький зазнав невдачі, але - чернь".

У кожному війську найважливіше - це організовані реґулярні частини. Знищення цих частин це знищення ворога. Так було з польським військом над Жовтими Водами, під Корсунем, під Батогом. Це були втрати. Під Берестечком поляки знищили лише дрібну частину українського війська, та й то найбільше з його нереґулярних відділів. Так звичайно буває, що найменш вишколений елемент зазнає в бою найбільших втрат.

Усі інші частини після відступу не забули своєї карности і незабаром після бою зголошуються в гетьмана. Вони й творять надалі ядро нової української армії.

Досліджуючи причини, що привели козацьку старшину до рішення про збройний відступ, слід підкреслити такі з-поміж них:

1. умови постачання воєнним матеріялом і харчами були дуже важкі, якщо не безнадійні, головно тоді, коли полякам вдалося зайти на тили табору;

2. краще зрезиґнувати з енергії, вкладеної в організацію походу й бою, ніж тепер зайво втратити живу силу чи то спричинити моральний упадок важкими умовами перемир'я;

3. до того часу втрати поляків були такі поважні, а шлях можливого походу в Україну такий важкий, що поляки не були в силі зважитися на дальшу бойову акцію; щоб іще більш знеохотити поляків, роблено зручні вилазки з табору.

Збройний відступ відбувається в порядку і спокою, аж поки ворог не використовує становища і в погоні не зв'язується з відступаючим. Тоді відступ стає жахливим і замінюється в панічну втечу. В випадку Берестечка - український відступ не був загрожений польською погонею. Лише передові польські полки розбили останню частину українського війська ще на переправі. З боку короля не було ніякої дальшої акції. Погоня дає звичайно більше користей, ніж сам бій, бо буває в ньому й так, що переможець має більші втрати, ніж переможений. У погоні переможець б'є, забирає полон, зброю й воєнне майно.

Маршал Фош каже, що перемогти це значить іти вперед. Та під Берестечком поляки не те, що не спосібні використати відступ українського війська, але самі морально слабнуть і розходяться по домах.

Великі перемоги дають велику користь і тривкий наслідок. Берестечко дало полякам небагато: трохи каші, м'яса, дві барилки червінців, 18 гармат і до року… Батіг.

Справжні втрати українців були:

1. втрачена енерґія, вкладена в організацію походу,

2. на короткий час зменшена дисципліна,

3. спинення тактичної думки.