Борислав смiється

Всi рiпники, що йшли при купi, розгомонiлися. Оповiдання їх товариша про бориславську бiду дiткнуло всiх за боляче. Кожний найшов щось докинути, i гiеред Бенедьом нараз стала страшна картина людської нужди i притиску. Вiн вiддавна привик був чути, що в Бориславi робота небезпечна, але зато платиться дуже добре. Правда, нужденний вид рiпникiв, що щонедiлi сотками сидiли коло святої Трiйцi, казав йому догадуватись, що воно щось трохи не так з тим добрим зарiбком, але нiколи вiн не мав нагоди докладно о тiм вивiдатись. Аж тепер нараз оповiдання рiпникiв розкрило перед ним всю правду. Страшне, безвiдрадне положення такої величезної купи народу вдарило його так сильно, що вiн iшов, мов оглушений, i нi про що iнше не мiг i подумати. «Чи ж се правда? Чи ж се може бути?» — запитував вiн сам себе. Правда, i вiн бачив бiду на своїм вiку, i вiн зазнав нужди та голоду, притиску, самоволi та безроботицi. Але все-таки до такої ступенi опущення й пониження, про яке розказували рiпники, в мiстi нiякий ремiсник не доходив. Рiпники розказували страшнi подiї голодної смертi, самовбiйства, рабункiв. З їх оповiдань Бенедьо побачив i те непривичне для нього дiло, що в нуждi одного робiтника другi зовсiм не туралися до нього, не пiдпомагали йогд, а лишали на волю божу. Рiпники i про те розказували, як хорi їх товаришi умирали, опущенi i розточенi червами, як не раз аж по кiлькох днях найдено умершого без людської помочi рiпника в якiм-небудь вiдлюднiм закамарку. Тi оповiдання страшно вразили Бенедя. Вiн зрiс i виховався в мiстi. Його отець був таким же помiчником мулярським, як i вiн, — тож Бенедьо вiдмаленьку вжився i вбувся в вiдвiчнi перекази мiських ремiсникiв, з їх хоть лихо уладженим цеховим порядком, з їх хоть слабеньким намаганням до взаїмної помочi, до тiснiшого зв'язку всiх працюючих в однiм ремеслi. Правда, за Бенедьових часiв цехова встанова мiж дрогобицькими мулярами зовсiм уже близька була оконечного впайку. Майстри ще давнiше розiкрали були цехову касу, на котру складалися здавна порiвно i майстри, й челядники, а котрою без нiякого нагляду анi обрахунку завiдували майстри самi. Не було за що удержувати «господи», то єсть гостиницi, в котрiй би в означенi днi сходилась рада цехова i де би вписувався кождий потребуючий роботи челядник, а також i майстер, де би, отже, був немов ринок для найму челядникiв. Майстри перестали турбуватись про цеховi дiла, а тiльки удержували ще докладно чергу, коли котрий при врочистiм обходi мав нести стару цехову хоругов. Але замiсть того старого i передрухнiлого зв'язку почав за Бенедьових часiв проявлятись мiж дрогобицькими мулярами новий зв'язок, хоть ще й невиразно та хвилево. В случаї слабостi котрого челядника або помiчника збирали прочi челядники, помiчники та деякi бiднiшi майстри добровiльнi складки i давали хорому або його родинi запомогу тижнево через весь час його слабостi. Так само давали вони запомогу, хоть i меншу, для такого, котрий часом оставав без роботи, а рiвночасно старалися розпитати i нараяти йому чи то роботу в своїм ремеслi, чи яке-небудь iнше заняття. Правда, слабi се були початки взаїмностi, але вони удержувались i мiцнiли. З часом дiйшло до того, що в разi потреби не деякi, а всi вже челядники платили правильно складки, мiж тим коли давнiше анi о такiй загальностi, анi о правильнiм плаченнi не було й бесiди.

В таких мiських ремiсницьких переказах зрiс Бенедьо. Вибувши термiн i ставши челядником, а далi помiчником мулярським, вiн дуже живо займався новим повстаючим зав'язком робiтницької спiльностi i взаїмностi. Бiдний i ще й слабовитий, вiн живо, як нiхто другий, почував потребу i такої спiльностi та взаїмностi i вiд самого початку свого челядництва не переставав намовляти та заохочувати своїх товаришiв, щоби в разi потреби правильно платили те, що зобов'яжуться платити, щоби обiцювали те тiльки, що зможуть додержати, i раз обiцюваного додержували свято, так, щоби на словi робiтника можна було полягати як на певнiй поруцi. Все то були речi хоть для наших людей на словах не новi, але на дiлi у нас дуже слабо практикованi, вимагаючi такого вишколення власної волi i власних забагiв, що Бенедьо ще з кiлькома запопадливiшими челядниками, котрi сю справу взяли собi дуже до серця, довгi лiта мали досить працi, поки привчили людей до бiльшої точностi та видержки.