Борислав смiється

— Можемо на час безроботицi одну часть людей вiдправити на села або де до мiста, до других фабрик або де, щоби менше було тягару. Та й то, не пориватися до такого великого дiла, поки у нас не буде досить грошей, щоби можна було продержатися хоть тиждень. I заки зачнем, то попереду уладити все порядно, i людей по селах розiслати, i хлiба настарати, i всего. Але то о тiм буде ще час поговорити. Тепер скажiть, чи пристаєте на тото, щоби у нас були каси: i частковi, i головна каса?

— Приставмо! Пристаємо!

— А на тото чи пристаєте, щоби двi третини лишалися в часткових касах, а одна третина щоби йшла до головної каси?

— Нi, най двi третини йде до головної каси! Волимо давати по два центи, а щоби тiлько нам усiм швидше яка полегкiсть вийшла!

— А до головної каси я би гадав вибрати до заряду трьох людей, котрих добре знаєте i котрим можете завiрити. А головна рiч, щоби каса була у такого чоловiка, що ту має яку свою посiлiсть.

— Ба, а де ж ту такого найти, коли всi ми зайшлi, бiднi?

— Я знаю такого чоловiка — старого Матiя, що у него ту своя хатина. Я би гадав, що найлiпше касу у нього помiстити. I то так, щоби кождий частковий касiєр мiг кождого часу прийти i перерахувати, що i вiдки є в касi, i оповiстити о тiм своїх людей. Два другi при головнiй касi мали би щотиждень ходити по кошарах i збирати грошi. Таким способом усе було би безпечнiше, що нiхто анi не оци ганить нiкого, анi собi грошей не присвоїть. Чи пристаєте на тото?

— Пристаємо! Пристаємо!

— А де є той Матiй? Хочемо видiти его! — закричали деякi, котрi не знали Матiя. Матiй вилiз на камiнь i поклонився громадi.

— Ти що за оден? — закричали до нього.

— Рiпник, люди добрi.

— У тебе є своя хата?

— Своя не своя, а так, як би своя. Моєї невiстки хата, але вона в службi, не сидить тутка.

— А приймешся, щоби у тебе була наша каса i щоби ти мав нам за неї давати вiдповiдь?

— Як перед богом i своїм сумлiнням, так i перед вами. Коли ваша воля на то, я готов послужити громадi. А впрочiм, вас ту з половина знає мене.

— Знаємо! знаємо! — озвалися многi голоси. — Можна покластися на него!

— Ну, а кого ж на других касiєрiв вибирати? — питали рiпники.

— Вибирайте кого знаєте, а наймiм таких, щоби могли добре бiгати, — сказав Бен дьо.

— Будь ти!

— Нi, я не можу — слабовитий, як бачите, та й занятий надто при роботi, не зможу бiгати. А що зможу, то й без вашого вибору буду робити.

За сим Бен дьо подякував громадi за послухання i злiз iз каменя. Почався шум i гамiр мiж рiпниками. До Бенедя тислися рiпники, щоби стиснути його за руку, глянути йому в лице i голосним, щирим словом подякувати за добру раду.

Мiж тим робiтники швидко згодилися вибрати за двох других касiєрiв Прийдеволю i Сеня Басараба.

— Дякуємо за вибiр i за вашу добру вiру! — гукнув Сень до громади. — Постараємся добре послужити нашiй загальнiй справi! А тепер, хто що може, прошу скинути по центовi, по два, щоби наша каса вiд початку не стояла пусто!

— Гурра! По центовi до каси! — закричали робiтники.

— Скидайте кождий по центовi, але кождий, — сказав Матiй, — то таким способом, порахувавши, будемо знати, кiлько нас ту є!

Пристали й на то, i коли зiбрано грошi, начислили 35 ринських.

— Пiвчверта тисяча нас зiйшлося! — крикнув Сень Басараб. — В касi нашiй тридцять i п'ять ринських! А чи тяжко нам прийшло скинути тiльку суму?

— Що то за сила — громада! — говорили мiж собою рiпники. — Добре то якийсь сказав: «Громада плюне по разу та й одного потопить!»

Гамiр змiгся, але був се вже не понурий, тривожний гамiр прибитої безрадної маси; се був веселий гамiр пчiл, що i для них настала весна, i зацвiли цвiти, i ожила надiя щасливiшого життя.

XI

Дiла йшли дуже добре. Леон Гаммершляг ходив, землi не дотикаючи з гордостi i радостi. Все йому удавалося щасливо, i хоть се був тiльки початок головного дiла, то вже той початок вiщував добре про вдачу цiлостi. I так поперед усього вiд «Воскової спiлки» з Росiї Леон одержав ось яку звiстку: «Постачайте церезин, коли можна, ще й перед контрактовим термiном. Спiлка уладила щасливу штуку. При помочi, знаєте, звiсних тутешнiх способiв нам удалось заключити з св. синодом контракт на доставу церезину до церквiв православних. 100 000 кавцiй зложено. Ждемо вiд вас вiстi, коли буде готов перший ладунок».

Прочитавши тоту звiстку, Леон мов на крила пiднявся. Значиться, дiло угрунтоване мiцно i тривко. Вiн зараз же за тим рушив до Борислава, щоб поглянути, як стоїть будова фабрики. По дорозi вiн дуже бiдкував, що будова ще аж через тиждень має бути готова i що не можна так-таки вiд завтра зачати фабрикацiї воску. Що цiла тота фабрикацiя була, властиво, контрафакцiєю, обманством, — про се Леон анi крихти не думав. Почуття справедливостi було у нього взагалi дуже неясне, а вже ж того почуття, що iснуючi устави i приписи державнi обов'язують в чiм-небудь усякого горожанина, сього почуття у Деона, як i взагалi у наших жидiв, ледве чи був i-слiд який-небудь.