Борислав смiється

— Нiчо, — вiдказав Прийдеволя. — Сидить, не рушаєсь.

— Може, задусився?

— Нi, дихає.

— Гм, мусив так дуже перепудитися. Ну, про мене, нехай му завтра вiдливають переполох! А нам пора йти спати! Тридцять пачок маємо, — се, чень, вистане! А лице зараз теплою водою i милом — анi знаку не буде. Ну, що то скаже завтра Iцко, як протверезиться! Тепер уже певно, що сам побiгне по шандарiв!

Але Iцковi було не до шандарiв. Чорна пiтьма залягла його кабiнет i мертва тиша. Вiн усе ще сидiв на крiслi, з руками, опертими на бiорi, з очима вибалушеними, але давно вже не чути було його важкого сапання. Так застало його й ранiшнє сонце, коли визирнуло з-понад чорних бориславських дахiв i крiзь вiкно заглянуло йому в мертвi, склянi очi. Так застала його й служниця, так застав його й цирулик, i другi знакомi, що на її крик позбiгалися, i нiхто не знав, що се таке з ним зробилося. Цирулик говорив, що Iцка «шляк трафив», бо на тiлi його не було нiяких найменших слiдiв насилля, одiж була в порядку i нiщо не свiдчило о якiм-небудь нападi. Служниця, правда, говорила iiро якийсь шелест, про якесь ступання вночi i чула, як пан вiдмикав дверi, але все те говорила вона дуже непевно i неясно, не знаючи, чи се був сон, чи дiйсна ява. Далi прийшов i уряд громадський, зревiзовано весь дiм i все доокола, але нiчого пiдозреного не найдено. Отворено касу: в касi були грошi i цiннi папери. Правда, коли зведено докупи рахунки, над котрими вчора ще сидiв небiжчик, то показалося, що в касi не стає трьох тисяч ринських. Тiльки ж i тут найшлися «сучки». Рахунки, очевидно, були нескiнченi, послiдня цифра написана була тiльки до половини: може бути, iцо небiжчик сам iще куди-небудь видав тi грошi. А по-друге, коли б тут був рабунок, то рабiвники, певно, забрали б були й решту готiвки — ще звиш двi тисячi. Притiм же годинник i пулярес з дрiбними грiшми — все було в кишенях небiжчика нетикане, так що годi було увiрити в правдоподiбнiсть рабiвннцького забiйства. Тiльки двi чи три плями з кип'ячки на лицi i бiлiй сорочцi небiжчика наводили всiх на якесь неясне пiдозрiння, котрого, однако ж, нiхто не мiг вияснити. Були голоси мiж жидами, що, може, в тiм була рука рiпникiв, котрi дуже ненавидiли Iцка, i голоси тi, безперечно, не одного предприємця проймали таємною дрожею, але наголос усi сьому перечили, тим бiльше, що судова обдукцiя трупа й справдi виказала, що Iцик умер вiд апоплексiї, до котрої здавна мав органiчний наклiн. Похолонуло в серцi у Бенедя i у других побратимiв, коли на другий день почули о Iцковiй наглiй смертi. Вони й хвилi не сумнiвалися о тiм, що тота нагла смерть стоїть в безпосереднiм зв'язку з учорашньою бесiдою Сеня Басараба. А коли вечером знов зiйшлися до Матiєвої хати, то довгу хвилю всi сидiли мовчки i понуро, мов почуваючись до спiлкної вини в якiмось поганiм дiлi. Перший перервав мовчанку Сень Басараб.

— Ну, що ж ви так посiдали та й сидите, мов води в роти набрали? — сказав вiн, гнiвно сплюнувши. — Отченашi вiдмовляєте за Iцкову душу, чи що? Чи треба менi присягатися перед вами, що я нiчого злого йому не зробив i що коли його шляк трафив, то з власної волi? А впрочiм, хоч би й нi, то що з того? То, що я зробив, то зробив на власну руку, а ви берiть вiд мене вкладку i робiть своє дiло. Ось вам три тисячi ринських! Що Iцка шляк трафив, се навiть лiпше для нас, бо не буде впоминатися, а другi не доглупаються, бо я навмисно решту грошей лишив i нiчого, зрештою, не тикав! А впрочiм, що великого, що одною п'явкою на свiтi менше! Де дрова рубають, там трiски летять! Адже ж не викинете тi грошi для того, що вони не дуже чистим способом нам дiсталися! Не бiйтеся, се не Iцкова праця, се наша праця, наша кров, i бог не покарає нас, коли нею покористуємося. А впрочiм, чи ж то ми для себе їх потребуємо? Нi, а для громади! Берiть!

Нiхто не вiдповiдав на тоту Сеневу бесiду, тiльки Бенедьо, мов пiд тиском якоїсь важкої руки, простогнав:

— Чисте дiло чистих рук потребує!

— Певно, певно, — вiдказав живо Андрусь Басараб, — але будь ту мудрий зробити що-небудь чистими руками, коли, крiм рук, треба ще й пiдойми, мiцної пiдойми! А по-мойому, коли хочеш трам пiдняти, то бери пiдойму, яка е, — чи чиста, чи нечиста, — щоби тiлько мiцна!

— Гнiй же не шовком вимiтують, а гнойовими вилами! — докинув з кута Прийдеволя.

I прийшлось Бенедьовi хотя-не-хотя податися. Впрочiм, i виходу другого не було!