Бот

Кожен літак має характерне звучання. Це як голос або відбиток пальця у людини. Воно неповторне. Той, хто займається авіацією, легко відрізнить мірний гул «Airbus A320» від пронизливого свистіння «Ту-154», оглушливе гарчання «F-16 Strike Eagle» від ревіння «Су-27» тощо. Ґрінлон не сумнівався, що чув саме «F-22». І це бентежило його. Що можуть зробити винищувачі, бодай і найкращі у світі, з добротно збудованим, наполовину схованим під землю комплексом? Вони просто неспроможні притягти на собі стільки вибухівки, щоби зруйнувати його. Крім того, американець не вірив, що Пентагон наважиться бомбардувати чилійську територію. Таке просто неможливо! Хіба що…

— «B-2», — злетіло з його язика. У розпачі він закусив губу.

— Га?

Алан відпустив плече Лаури. Невже «В-2»? Ця «пташка» не просто може донести до Атаками достатньо розривних гостинців, вона здатна зробити це потай

— прослизнути непоміченою. Якщо це правда, якщо у небі над Атакамою зараз висить «В-2 Spirit», то за якихось півгодини все, що від них залишиться, можна буде намазувати на хліб.

— Зараз тут почнеться пекло, — прошепотів інженер. Попри пітьму Лаура зауважила, як зблідло обличчя американця. — Нам треба відійти якомога далі в пустелю.

Пізно. Пройшло п’ять секунд, і перша з високоточних бомб торохнула по корпусу «EN-1». Стовп вогню шугнув на кілька метрів угору. Стіни будівель «EN-2» та «EN-3» захистили чоловіка й жінку від вибухової хвилі, проте Лаура все одно не встояла на ногах.

— А-а! — змахнувши руками, француженка повалилась навкарачки.

Другим прилетів снаряд, що призначався для складської будівлі. Спалах стався точно за спинами Алана та Лаури. Вибуховою хвилею їх відкинуло одне від одного.

Гаряче, аж колюче повітря підняло Лауру і, мов пір’їну, понесло на загорожу. Дюпре уникнула ураження струмом тільки завдяки тому, що за секунду до того ця ж хвиля порвала дроти навпроти того місця, де ще мить тому височіла будівля складу. Лаура перелетіла через периметр і лантухом звалилась у неглибокий виярок. Падаючи, дівчина вивихнула плече і закричала від болю.

Ґрінлона кинуло на пісок неподалік від того місця, де він стояв.

Наступні три JDAM-бомби одночасно влучили в «DW»-будівлю. Нутрощі житлового корпусу перетворилися на розпечену вогняну кулю, яку не міг стримувати залізобетон. Величезний шматок армованої стіни відділився від фронтальної частини будівлі і шугонув високо в повітря. Алан цього не бачив. Американець у цей час поповзом тікав від пекельного жару, що лизав йому ноги (за кілька метрів позаду пісок перетворювався на скло), прямуючи до заглиблення за огорожею. Вирвана вибухом брила здіймалась над його спиною.

Інженер так і не довідався, що його вбило. Плаский бетонний блок площею майже двадцять квадратних метрів вивалився з неба, розтерши Алана по землі. Був чоловік, і тут — хлоп! — нема чоловіка. Лишилось мокре місце, тонка плівка з тканин, м’язів та крові, притиснута до піску десятками тонн залізобетону. Пророцтво Алана ствердилося: важезним уламком стіни його розплескало до такої субстанції, яку тільки на хліб і намазувати.

Решта бомб посипались одна за одною. Рокотання вибухів злилось у безперервну канонаду. Довкола горів пісок, палало повітря. Чорне небо плавилося від кривавого вогню.

Лаура лежала за огорожею, накривши голову руками, і кричала. Її шкіра висихала і тріскалася на очах. Земля під грудьми ходила ходором. Коли гуркотіння стало нестерпним, її мозок просто відключився. Дівчина дивом уціліла, проте перестала сприймати дійсність. Вона не бачила, як L-подібний уламок стіни, немовби гнаний вітром кущ перекотиполя, прокотився всю відстань від третього інженерного корпусу до виярку і став над нею дашком, огородивши від інших уламків. Згори падали нові й нові шматки бетону, вщерть засипаючи її укриття. Якби не вони, француженка засмажилася б живцем.

За якихось десять хвилин на місці лабораторій знову була пустеля.

CXXIII

Понеділок, 31 серпня, 23:31 (UTC –4) Плато Ель-Татіо

Тимур очуняв, коли по його барабанних перетинках різонув вереск. Хлопець лежав на животі. Він поворухнувся, відчувши, що руки за спиною стягнуті чимось товстим і слизьким. Стягнуті нещільно. Якщо постаратись, можна звільнитися.

Крик припинявся на короткі проміжки, але щоразу зривався з новою силою. Пройшла хвилина, перш ніж програміст розпізнав, що кричить Ріно Хедхантер. Голос ґевала змінився до невпізнання.

Тимур відірвав щоку від холодної землі і підняв голову понад лівим плечем. Велетня перетягли до центру печери і розклали черевом догори. Четверо ботів за допомогою палиць з V-подібними розвилками на кінцях утримували його руки та ноги. Ще один, приставивши таку саму роздвоєну гілляку до шиї, притискав до землі голову Хедхантера. Ріно був голий. По обидва боки від нього палали багаття. Далі за ними колом розсілися решта ботів.

Картинка чимось нагадувала ілюстрацію до «Вождя червоношкірих», славнозвісного оповідання О. Генрі.