Час смертохристів. Міражі 2077

Але коли два дні тому його кохана Ізабелла-Нурі попрохала його пропустити без перевірки в особливу охоронну зону КДЦА — контрольно-диспетчерського центру аеропорту — десять моджахедів, гвардійців Чорної Орди, в ім'я остаточної перемоги Чорної Зірки Землі, вождя Кара-хана над ворогами ісламу, Герман відчув сильний біль попід ребрами, що віддавав у спину. Розумів, що потрапив у смертельну пастку. І хоча він не любив київську владу, цих тупих самовдоволених кретинів, які занапастили чудову країну, але ще більше ненавидів режим Кара-хана. Пообіцявши Іза-белі-Нурі виконати її прохання, він помчав до свого друга по Академії, капітана військової контррозвідки Ігоря Палія, батько якого був великою шишкою в контррозвідці.

Біля дверей кабінету Фатхуліна чекали двоє: його друг Ігор Палій і незнайома солідна людина років п'ятдесяти — на вигляд інженер чи комп'ютерний темний шатен з рясною сивиною; запам'ятовувався його видатний ніс і світлі очі, що обмацували Фатхуліна уважним поглядом. Незнайомий показав Герману жетон таємного агента МДБВС Петренка Василя Семеновича.

В кабінеті обговорили деталі операції. На щастя, Фатхулін не розпитував ні Гайдука, ні Палія про їхні повноваження, бо ніяких повноважень не було. Але Фатхулін вирішив для себе, що робити. Подзвонив офіцеру безпеки ССТ (служба спеціального транспорту) і наказав підготувати всі автозаправники та причіпні цистерни для виведення їх о 1.00 на злітно-посадкову смугу № 2. Пославшись на вказівку згори, наказав начальнику нічної зміни служби електро-світлотехніки та забезпечення польотів бути готовими вимкнути, за сигналом, освітлення літного поля аеродрому і, за потреби, приміщень аеровокзального комплексу.

Ближче до дванадцятої години ночі напруження зростало: Гайдуку вдалося зібрати всього дві групи по десять бійців спецназу в кожній. Групою ВІРУ командував Григорій Невінчаний, групою контррозвідки — полковник Палій. Гайдук, підтримуючи з ними постійний зв'язок, хвилювався, бо не знав, скільки насправді бійців генерала Мохамад-бека могло перебувати на території аеропорту, це ускладнювало завдання їх ефективної нейтралізації. Розуміючи, що головні події розвиватимуться навколо вежі КДЦА і центру постачання аеропорту електроенергією, Гайдук відповідно розставив людей, які прибули разом з ним. Герман Фатхулін виводив картинки з моніторів на великий екран, і Гайдук уважно вдивлявся в людей, що купчилися в аеропорту, шукаючи разом з Фатхуліним і Палієм підозрілі постаті.

Перед дванадцятою годиною ночі Фатхулін завів Гайдука в святая святих аеропорту — диспетчерський зал, що розмістився на верхніх рівнях дев'яностометрової контрольної вежі. Вежа була визнана дивом європейської архітектури — за легкість та елегантність конструкції, що віддалено нагадувала золотий колос, який поєднував землю і небо. Фатхулін представив Гайдука начальнику нічної зміни як особистого представника Крейди, а сам з Ігорем Палієм пішов до в'їзду в транспортну зону — приймати людей Ізабелли-Нурі.

За п'ять хвилин до дванадцятої до воріт сектору «Cargo» під'їхала велика фура з написом «Kiev-Catering». Фуру повільно пропустили через унікальний митний сканер для пошуку контрабанди. Ті, хто були всередині, не знали, що фуру просвічують, наче хворого, якого пропускають через трубу магнітно-резонансного дослідження. Спецназівці ВІРУ вдивлялись в екрани, на яких дивно, як в якомусь фантастичному фільмі, висвічувались скелети бойовиків та їхня зброя: всього двадцяту два чоловіка, три крупнокаліберні кулемети, двадцять автоматів ІЖ-107, п'ять переносних ранцевих ракетних установок, пістолети, гранати, десантні ножі, радіоапаратура.

Фатхулін і Палій з тривогою переглянулися й доповіли ситуацію Гайдуку.

Для бойовиків був заготовлений ще один сюрприз — коли їх, без всякої, звичайно, перевірки, проводили до контрольної вежі через заплутані лабіринти підземних коридорів, в одному з переходів було розбризкано аерозоль зі спеціальною фарбою — так званий «снайперський маркер».

Фатхулін ішов попереду групи бойовиків, показуючи дорогу; поряд, ніжно тримаючи його за руку, йшла Ізабелла-Нурі, вдягнена, як і всі, у чорний комбінезон, з чорною хусткою на голові. У напівтемряві збуджено поблискували її прекрасні видовжені очі.

— Дякую, коханий, — прошепотіла жінка, притискаючись до нього, коли вони зайшли до порожньої зали митного догляду, де мали залишатися до початку операції.

— Аллах акбар, — відповів він, йдучи геть, бо на нього чекало ще багато справ.

Десять метрів відділяли цю зону від входу до КДЦА, від швидкісних ліфтів контрольної вежі.