Почали піднімати розп'яття над урвищем, повернувши отця Івана лицем до Києва, щоб священник краще бачив світ, який втрачає. Але він уже не сприймав світу зовнішнього й того, що діялось навколо нього. Один з смертохристів знайшов на галявині довгу палицю, прив’язав до кінчика ганчірку й змочив її залишками сивухи з димерської сулії. Підніс ганчірку до рота вмираючої людини, але Іван, відчувши гидкий запах алкоголю, що попік його спраглі губи, сплюнув, і Сансизбаєву здалося, що це йому призначався плювок. Магістр церкви Христової Смерті злорадно вигукнув:
— І де твій Христос? Він покинув тебе!
Але отець Іван не чув цих слів, усе навколо нього занурилося в темряву. Він устиг подумати: «Невже, Спасителю, ти покинув мене?» — і помер.
Тої години сили Темної Енергії, дощу, снігу і кліматичних змін зійшлися докупи, зануривши Київ на дно погодної аномалії і ранньої ночі, наче то був день 21-го грудня, коли народився Князь Темряви.
Отець Іван помер від ран, побоїв, втрати крові й переохолодження 13 серпня 2077 року, в п'ятницю, не дочекавшись Медового Спасу, що святкувався наступного дня.
За шість днів по смерті отця Івана мав надійти Яблучний Спас чи Преображення, коли були хрещені кияни. Отець Іван свято вірив у прикмету: якщо жінка, яка втратила дитину через аборт чи смерть, з'їсть яблуко до Яблучного Спаса, її дитина на небі буде скривджена і не матиме свого яблука.
Він завжди казав про це у своїх проповідях напередодні серпневих свят.
99.