Чорна рада

Ч ўоб њх лихий злизав >=з њх юродством! Ч каже Ўрам. Ч ѓм усе см>=шки! Ќе раз >= самому ’мельницькому п>=дносили вони г>=ркоњ.

Ч ј все-таки не скажеш, батьку, щоб >= м>=ж ними не було добрих людей.

Ч р>=х мен>= се сказати! Ч одв>=туЇ Ўрам. Ч –аз, чатуючи з дес€тком козак>=в у пол>=, попавсь був € у таку западню, що без њх €краз пол>=г би головою. ќбскочили мене кругом л€хи. ”же нас осталось т>=лько четверо; уже п>=до мною й кон€ вбито; € одбиваюсь сто€. ј њм, ока€нним, хочетьс€ вз€ти мене живцем, щоб поглумитись так, €к над Ќаливайком >= >=ншими б>=долахами. оли ж тут зв>=дки не в>=зьмись запорожц>=: Ђѕугу-пугу!ї Ћ€хи врозт>=ч! ј було њх >=з сотню. fивлюсь, а запорожц>=в нема й дес€тка.

Ч ќ, м>=ж ними Їсть добр>= лицар>=! Ч каже —омко.

Ч —кажи лучче, синку, були да загули. ѕеревелись тепер лицар>= в —>=ч>=: зерно вис>=€лось за в>=йну, а в кошу осталась сама полова.

Ч ќвва! Ч гукнув тут на всю св>=тлицю ирило “ур, показавшись у двер€х.

”в>=йшов у хату, не зн>=маючи шлика, уз€всь у боки да й дивитьс€ на Ўрама, покрививши губу.

Ўрам так >= загор>=всь.

Ч ўо то за Ђовваї? Ч каже, п>=дступивши до запорожц€.

ј той >=знов;

Ч ќвва, панотче! Ч да й заложив за вухо л>=вого yсa (себто Ч знай, не боюсь тебе). Ч ѕеревелись? Ч каже. Ч fе тоб>= перевелись? ’>=ба ж дармо сп>=вають: Ђ“ечуть р>=чки з всього св>=ту до „орного мор€ї?

як вода в „орному мор>= не переведетьс€, поки св>=т сонц€, так >= в —>=ч>= до в>=ку в>=чного не переведутьс€ лицар>=. « усього св>=ту зл>=таютьс€ вони туди, €к орли на недоступну скелю… ќт хоч би й м>=й побратим… та не про його тепер р>=ч. „олом тоб>=, пане €сновельможний! (“од>= вже зн€в шлик). „олом вам, панове громадо! „олом >= тоб>=, пане полковнику. Ќу, дак €к же ти вернувсь до табора, не маючи кон€.

Ч =роде! Ч сказав Ўрам, гр>=зно насупивши на його б>=л>=њ брови, Ч коли б не таке м>=сто, то навчив би тебе шановатись!

Ч —ебто вийн€в шаблюку та сказав: Ђјну, ириле, пом>=р€Їмось, чи€ довша?ї озацьке слово, € оддав би шалевий св>=й по€с за таку честь! “а сього зроду не буде! Ћучче, коли хоч, розрубай мене надвоЇ од чуба до матн>=, а € не зн>=му руки на твоњ шрами >= на твою р€су!

«нав-бо, що й сказати, запорожець. «араз старий >= вгамовавсь.

Ч „ого ж ти, Ч каже, Ч осо, од мене хочеш?

Ч Ќ>=чого б>=льш, розкажи т>=лько, €к ти добравсь п>=хтурою до табору.

Ч ѕху! —атано! Ч каже тод>= Ўрам, усм>=хнувшись. Ч –озкажу, т>=лько не доводь мене до гр>=ха. ќт й порозб>=гались >=к нечист>=й матер>= л€хи, а ватажок тод>=: ЂЅатьку! fа се в тебе кон€ нема?.. Ѕратчики, добудемо йому кон€!ї Ч да й припустив за л€хами.

Ч ўо ж, добули?

Ч fобули, враж>= д>=ти; вернулись >=з добрим мерином. «дивовались ми тод>= з козаками. як же й не здивоватись, що в самих кон>= потомлен>=, а жеребц€ таком доскочили, що так >= йграЇ на повод>=?

Ч ге! «най наших! Ќаш брат неспроста воюЇ: часом низовець >= чортом орудуЇ.

“ак говорив ирило “ур, розгладжуючи уси >= погл€даючи на всю компан>=ю, а оч>= так>= лукав>=, що разом, здаЇтьс€, й щиро говорить, разом >= морочить.

Ч fа >= в мене самого, Ч каже Ўрам, Ч така думка, що тут без нечистоњ сили не об>=йшлось. ѕитаю: Ђяк ви доскочили такого огира?ї Ч ЂЌам теЇ знати, батьку. —>=дай да њдь соб>= з богом: л€хи не за горою; часом жах у них проходить швидше од похм>=лл€ї.

Ч јга! ” нас так! Ч каже ирило “ур. Ч Ќаш>= не кудкудахчуть, >=зн>=сши €Їчко. ј воно було ось €к. ѕрипустили братчики за л€хами, а л€хи оглед>=лись, що њх женетьс€ жмен€, та й зупинились. ѕоки ж вони до мушкет>=в, а отаман приц>=ливсь та >= влучив њх ротм>=стров>= €краз межи оч>=. Ћ€хи тод>= врозт>=ч!. ј € за кон€… „и то пак отаман за кон€!..

Ч ўо за вража мати! Ч каже тод>= Ўрам, пртираючи оч>=. Ч fа се ж ти, бачу, сам >= отаман!

«апорожець тод>= в рег>=т.

Ч јга, Ч каже, Ч пане полковнику! “ак-то ти шануЇш давн>=х при€тел>=в?

Ч Ќу, вибачай, братику, Ч каже Ўрам, обн€вши його, Ч „и не розкололи л€хи мен>= голови шабл€ми да келепами: щось не держитьс€ в њй пам’€ть!

Ч ј що ж отеЇ ми так заговорились? Ч озвавсь —омко. Ч fавно пора по чарц>= да й за ст>=л.

Ч ќт, бгатц>=, розумна р>=ч, так-так! Ч каже „еревань. Ч я так отощав, не њвши зранку, що й радуватись не здужаю.

¬ипив ирило “ур гор>=лки да й каже:

Ч ”же ж, пане €сновельможний, не остав твоЇю ласкою >= мого побратима.

Ч Ќе оставим, Ч каже —омко. Ч я знаю, що в>=н шаблею ворочаЇ лучче, н>=ж €зиком.

Ч Ќе дивуйсь, пане гетьмане, що в>=н мовчить, наче води набрав у рот: в>=н у мене з далекоњ земл>=, аж >=з „орноњ ори Ч десь аж за венграми. “епер таки наломивсь балакати по-козацьки, а скоро прийшов до нас, то насм>=шив братчик>=в своЇю мовою: усе т>=лько Ђбреї та Ђмореї! ј добрий юнак, о, добрий! ќдин х>=ба ирило “ур йому в юнацтв>= р>=вн€. “им € н>=кого й не люблю так, €к себе та його!

VII

—омко почав саджати гостей своњх за довгий ст>=л. Ўрама й „ереван€ посадив на покут>=, сам с>=в на хаз€йському м>=сц>=, к>=нець стола, а „ереваниху й Ћесю посадив на ослон>=. «апорожець примостивсь на задньому к>=нц>= стола >=з своњм побратимом.