Чорна рада

Ч ¬асюта старий дурень, з його химери см>=ютьс€ козаки; а =ванець гетьмануЇ т>=лько над п’€ниц€ми. fавно € потоптав би сю ледар, да т>=лько честь на соб>= кладу!

Ч “ак, ледар-то вони ледар, да й не дають твоњй гетьманськ>=й зверхност>= розшир€тись по ¬крањн>=!

Ч ’то тоб>= сказав? ќд —амари до лухова вс€ старшина зове мене гетьманом, бо в озельц>= на рад>= вс>= полковники, осаули, сотники, вс>= значн>= козаки прис€гли мене слухати.

Ч јже ж сьому правда, що ¬асюта подав у ћоскву лист против твого гетьманства?

Ч ѕравда, >= €кби не сива голова ¬асютина, то зробив би € з ним те, що пок>=йний гетьман >=з ладким.

Ч Ќу, >= тому правда, що =ванц€ в —>=ч>= огласили гетьманом?

Ч = тому правда; так що ж? ’>=ба не знаЇш юродства запорозького? ” них що ватажок, то й гетьман.

Ч «наю € його добре, пане €сновельможний! “им-то й боюсь, щоб вони не запод>=€ли тоб>= €коњ пакост>=. ќка€нна с>=рома нишпорить усюди по ¬крањн>= да баламутить голови посп>=льству. ’>=ба не чув ти поголоски про чорну раду?

Ч ’имера, батьку! озацьке слово, химера! Ќехай лиш вињдуть у ѕере€слав царськ>= бо€ре, побачимо, €к та чорна рада устоњть против гармат! «апорожц>=в тод>= € здавлю, €к макуху, гетьмана њх поверну в свинопаси, а дурну чернь навчу шанувати гетьманськую зверхн>=сть!

ѕодумав Ўрам да й каже:

Ч ќд твоњх речей душа мо€ оживаЇ, €ко злак од божоњ роси. “>=лько смущаЇ мене, що запорозьк>= іультањ баламут€ть не одно с>=льське посп>=льство, бунтують вони й м>=щан против козацтва.

Ч «наю й се, Ч каже —омко, Ч >=, правду тоб>= сказати, воно мен>= й дармо. Ќехай наш казан закипить >=ще й з другого боку, щоб >=зварилась каша. ј то козаки дуже вже розопс>=ли: Ђќсь ми-то люде, а то все гр€зь! Ќехай годуЇ нас посп>=льство, а наше козацьке д>=ло Ч т>=лько по шинках в>=кна да пл€шки битиї. ѕотурай т>=лько њм, то €краз заведуть на ¬крањн>= шл€хетськ>=њ звичањ >= заколот€ть миром не зг>=рше. ”же ж, здаЇтьс€, ѕольща нас добре провчила, уже пора нам знати, що нема там добра, де нема правди. Ќ>=, нехай у мене вс€ке, нехай >= м>=щанин, >= посполитий, >= козак стоњть за своЇ право; тод>= буде на ¬крањн>= >= правда, >= сила.

Ўрам за с>= слова обн€в >= поц>=ловав гетьмана.

Ч fай же, Ч каже, Ч боже, щоб тво€ думка стала думкою вс€кого доброго чолов>=ка на ¬крањн>=!

Ч = дай, боже, Ч додав —омко, Ч щоб обидва береги fн>=пров>=њ приклонились п>=д одну булаву! я отсе, скоро одбуду царських бо€р, хочу йти на ока€нного “етерю. ¬иженем недол€шка з ”крањни, одтиснем л€х>=в до самоњ —луч>=, да, держачись за руки з ћосквою, >= громитимем ус€кого, хто покуситьс€ ступити на –уськую землю!

Ўрам аж помолодшав од такоњ реч>=.

Ч Ѕоже великий! Ѕоже милосердний! Ч каже, прост€гши руки до образа. Ч ѕоложив Їси йому в душу мою найдорожчу думку, поможи ж йому й доказати сю справу!

Ч од>= ж уже про велик>= д>=ла, Ч каже —омко, Ч давайте ще про мал>=њ. Ќе добро бути чолов>=ку Їдиному. “реба, щоб у гетьмана була гетьманша. ќтже ознаймую перед ус>=ма, хто тут Їсть, що давно вже зложив руки з пан>=Їю „ереванихою за њњ дочку ќлександру. “епер благослови нас, боже, ти, панотче >= ти, пан>=матко!

fа так говор€чи, уз€в за руку Ћесю, да й поклонились обоЇ батьков>= >= матер>=.

Ч Ѕоже вас благослови, д>=тки моњ! Ч каже „ерваниха.

ј „еревань щось хоче сказати, да не зможе вимовити й слова, а т>=лько Ч Ђбгатику!ї да й замовкне.

Ўрам гл€нув на свого ѕетра, а ѕетро стоњть коло в>=кна б>=лий, €к крейда. ћоже, старому й жаль стало сина, т>=лько не такий Ўрам був батько, щоб дав кому догадатис€.

Ч ўо ж ти нас не благословл€Їш, панотче? Ч каже —омко „ереванев>=.

Ч Ѕгатику, Ч каже „еревань, Ч велика мен>= честь оддать дочку за гетьмана, т>=лько вона вже не наша, а Ўрамова: учора в нас було п>=взаручин.

Ч як же се так сталось, пан>=матко? Ч обернувсь тод>= —омко до „ереванихи.

¬она хот>=ла вимовитись, но Ўрам припинив њњ, вз€вши за руку, >= рече:

Ч Ќ>=чого тут не сталось, пане €сновельможний. я сватав Ћесю за свого ѕетра, не знаючи про ваш уклад. ј тепер лучче € свого сина оддам у ченц>=, н>=ж би став тоб>= з њм на дороз>=! Ќехай благословить вас бог, а ми соб>= ще найдем. —ього цв>=ту, кажуть, багато по всьому св>=ту.

Ч Ќу, будь же ти в мене за р>=дного отц€, >= благослов>=те нас укуп>=.

“од>= Ўрам став поруч >=з „ереванем; д>=ти њм уклонились до земл>=; вони њх >= благословили.

як ось п>=д в>=кном хтось:

ѕугу-пугу!

—омко усм>=хнувсь:

Ч —е, Ч каже, Ч наш юродивий ирило “ур. = звел>=в одв>=товати по-запорозьки: Ђ озах з Ћугуї, бо запорожц>= здоровкались, мов хиже птаство в степу.

Ч Ќе знаю, синку, Ч каже Ўрам, Ч що за невол€ тоб>= водитьс€ з сими пугачами. ородовому козаков>= треба стерегтись њх, €к огню.

Ч ѕравда тво€, батьку, Ч каже —омко, Ч низовц>= зледащ>=ли п>=сл€ ’мельницького, а все-таки м>=ж ними Їсть люде драгоц>=нн>=њ. ќт хоч би й отсей ирило “ур. Ќе раз в>=н мен>= ставав у велик>=й пригод>=. fобрий в>=н, >= душа щира, козацька, хоть удаЇ з себе ледащицю >= характерника. fа вже без юродства в њх не буваЇ.