Чорна рада

оли ж приб>=гаЇ сам ¬асюта конем:

Ч Ѕ>=да, пане гетьмане! ќтепер ми пос>=ли!

Ч ўо? як?

Ч ќтепер-то в нас кобила порох поњла! Ќе € вже полковник н>=женський, а винтовка! fивись, €к п>=рначем над козаками посв>=чуЇ!

«а ¬асютою б>=жать де€к>= й з старшини н>=женськоњ. —отник остомара кричить:

Ч ѕропала справа! Ѕез Ќ>=женського полку, €к без руки правиц>=!

=ще —омко не наваживсь, що в таку трудну минуту чинити, €к ось козаки, п>=дскочивши до в>=йська сторони Ѕрюховецького, наклонили сотн€ за сотнею корогви да одвернули, да зараз >= почали вози своњх старшин жаловати Ч тих, що до —омка прихилились. ј з другого крила сомк>=вц>= теж заворушились.

Ч якого, Ч кажуть, Ч чорта чекатимеш, поки нас в>=зьмуть шаблею з безбулавним нашим гетьманом? Ч да, похапавши кожна сотн€ корогви, >= соб>= рушили на поклон Ѕрюховецькому.

Ѕачить тод>= —омко, що зовс>=м лихо, поб>=г з старшиною на кон€х до царського намету, до кн€з€. ”ход€ть у намет, а =ванець там од кн€з€ царськ>= дари приймаЇ. руг =ванц€ ¬у€хевич >= >=нш>= значн>= сомк>=вц>= з запорожц€ми.

Ч а-га! Ч крикнув кл€тий на радощах. Ч ќт €ка рибка в сак ускочила!

ј —омко, н>=чого не слухаючи, до кн€з€:

Ч ўо се ти, кн€зю, д>=Їш? ’>=ба на те послав тебе цар на ¬крањну, щоб ти потакав запорозьким бунтам?

ј кн€зь стоњть, мов тороплений, бо ще й до себе не прийшов за великим івалтом пом>=ж в>=йськом. ” ћосковщин>= в>=н зроду такоњ хуги не бачив.

ј —омко:

Ч Ќащо ж ти й в>=йсько з ћоскви на наш хл>=б прив>=в, коли воно стоњть, не ворухнетьс€? Ќе доведе вас до добра така пол>=тика, щоб меншого на старшого п>=дпирати? fавай мен>= свою воЇводську палицю Ч € од>=б’ю твоњми стр>=льц€ми голоту од табору!

н€зь т>=лько переступав з ноги на ногу. як тут гукне Ѕрюховецький:

Ч ¬ластю моЇю гетьманською бороню тоб>=, кн€зю, втручатись у наш>= справи! озаки сам>= соб>= судд>=: два з трет>=м, що хот€ робл€ть. ј в>=зьм>=ть, небожата, та вкиньте в глибку сього бунтовника!

Ч “ак нема нiде правди? Ч каже —омко. Ч Ќi в своњх, нi в чужих?

ј Iванець:

Ч ™сть правда, пане —омко, i вона тебе покарала за твою гордость! ¬iзьмiть його, братчики, та забийте в кайдани.

Ч ѕане гетьмане! Ч каже в>=рна старшина, обступивши —омка. Ч Ћучче нам положити ус>=м отут голови, н>=ж оддати тебе ворогу на наругу!

«аплакав тод>= —омко, погл€нувши на своЇ товариство.

Ч Ѕратц>= моњ, Ч каже, Ч мил>=њ! ўо вам битись за мою голову, коли погибаЇ ”крањна! ўо вам думати про мою наругу, коли наругавсь лихий м>=й ворог над честю й славою козацькою? ѕропадай шабл€, пропадай >= голова! ѕрощай, безщасна ”крањно! Ч >= кинув об землю свою шаблю.

”с>= круг його теж покидали своњ шабл>=. ўиро заплакали в>=рн>= козаки.

Ч Ѕоже правосудний! Ч кажуть. Ч Ќехай же наш>= сльози упадуть на голову нашому ворогу!

fуже звеселивсь тод>= Ѕрюховецький. «араз >=звел>=в —омка, ¬асюту >= всю њх в>=рну старшину вз€ти за сторожу, а ¬у€хевичу Ч на ћоскву листи писати, що ось н>=бито —омко з своњми п>=дручниками на цар€ козацтво бунтуЇ, ад€цькњ>= пункти ознаймуЇ люд€м, радючи царського величества одступати.

ј кн€зь аг>=н соб>= компонуЇ, €к би тих нещасних >=ще б>=льш притушковати, щоб не спливла наверх неправда, що, вз€вши од =ванц€ велик>= подарунки, його несит>=й злоб>= потураЇ. “им часом пов>=в нового гетьмана з старшиною в соборну н>=женську церкву до царськоњ прис€ги. ј вийшовши з церкви, гетьман запросив кн€з€ з послами до себе на об>=д, у дв>=р до бурмистра олод>=€. “ам м>=шане наготовили бучний бенкет Ѕрюховецькому з старшиною.

XV

ќдчепившись ото „еревань од запорожц>=в, насилу оддихавсь, щоб промовити слово.

Ч Ѕгате ¬асилю! Ч каже. Ч fавай мен>= борж>=й кон€! Ќехай њй б>=с, с>=й рад>=! ќт не в добру годину знесло мене з тим божев>=льним Ўрамом!

ѕ>=шов ¬асиль Ќевольник за к>=ньми, так куди! «аверюха кругом така, що не второпаЇ, куди >= йти. “ак €к ск>=пка на вод>= крутитьс€, попавши на чорторий, так в>=н ворочавсь м>=ж тим €рмарком. ј тут >=ще добре й не знаЇ, де поставили коней винтовчин>= козаки; так наждавсь „еревань уволю. —кр>=зь народ товпитьс€; п>=д боки його штовхають; неборак т>=лько сопе!

Ч fе оце в нечистого м>=й ¬асиль занапастивсь?.. Ѕгатику, Ч каже до ѕетра, Ч не кидай же хоч ти мене!.. ќй, коли б мен>= добратись живому та здоровому до ’марища. Ќехай тод>= радуЇ соб>= хто хоче!

як же ото огласили запорожц>= Ѕрюховецького гетьманом, то зараз >= пор>=дшало трохи на рад>=. ѕерш, ото винтовка одв>=в своњх п>=дручник>=в; пот>=м >= друг>= сомк>=вц>= рушили до табору. “>=лько запорожц>= >=грали круг гетьманського столу, €к зл>=њ оси круг свого гн>=зда, да простий люд-селюки гули по всьому полю, що т>=њ трутн>=.

« п>=вгодини ще не знали сел€не, що м>=ж козацтвом робитьс€. як же вже рушив Ѕрюховецький з кн€зем до прис€ги у м>=сто, тод>= по всьому полю чернь загукала:

Ч ’вала богу! ’вала богу! Ќаша вз€ла! Ќема тепер н>= пана, н>= мужика, нема н>= вбогих, н>= багатих! ”с>= поживемо в достатках!

Ч ўо ж, братйща? Ч кажуть >=нш>=. Ч –ушаймо панським добром д>=литись! ѕовне м>=сто тепер панства.